Вы здесь

Управління екологічною безпекою промислових підприємств

Автор: 
Низькодубова Катерина Валеріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U000649
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ НАПРЯМІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Механізми екологічного менеджменту в умовах ринкових відносин

Ринкову економіку можна представити як необмежений лібералістичний простір, при якому є відсутніми жорстке державне регулювання процесів виробництва та споживання, інвестиційної діяльності. Ринковий механізм у чистому вигляді має ряд суттєвих недоліків - це загальновідомий факт. Ринкові регулятори ефективні лише там, де попит і пропозиція, і відповідне встановлення цін формують процеси виробництва та споживання. Велика кількість соціальних проблем в умовах ринкового господарства не можуть бути вирішені подібним шляхом, через попит і пропозицію. Тому у економічно розвинутих країнах набула розвитку своєрідна форма ринкової економіки, відома під назвою "соціальна ринкова економіка", яка у рамках концепції "гуманної ринкової економіки" була запропонована у 1981 р. Е.Нісслейном [84], передбачає інтеграцію охорони навколишнього середовища у систему ринкових відносин. На сучасному етапі існує концепція сталого розвитку, яка розглядалася у Розділі 1 даної роботи. Основна ідея концепції - орієнтація країн на збалансований еколого-економічний розвиток, формування інвестиційних потоків екологічного напрямку.
Взагалі, сучасний механізм екологічного управління та менеджменту почав складатися наприкінці 60-х років 20-го сторіччя. У певному розумінні його формування випереджало теорію. Загострення екологічних проблем, їх потенційна небезпека для економічної та соціально-політичної стабільності суспільству змусили владні структури взяти курс на перебудову системи організації та управління природокористуванням, впорядкування процесу експлуатації ресурсів природного середовища, вжиття термінових природоохоронних заходів, не чекаючи завершення дискусій науковців про екологічну кризу і шляхи виходу з неї. Формування механізму екологічного регулювання відбувалося досить оперативно і відзначалося прагматичним підходом до вирішення проблем природокористування та охорони навколишнього середовища.
Сучасна практика екологічного управління і менеджменту розвинутих країн грунтується на поєднанні і використанні адміністративних, економічних та ринкових методів. Вона відібрала і синтезувала найкращі конструктивні ідеї як неокейнсіанської, так і неокласичної концепції управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища. Проте вплив зазначених концепцій на формування механізму державного управління у сфері природокористування в різні періоди був неоднаковим [55].
Можна виділити два етапи в його становленні, які розділяє рубіж 70-80 рр. Для кожного з етапів характерні певні пріоритети й акценти в екологічній політиці [23].
На першому етапі екополітика грунтувалася на неокейнсіанських теоретичних концепціях та характеризувалась централізацією управління та домінуванням адміністративних методів, значними фінансовими витратами держави. Це дало можливість за порівняно короткий термін зняти гостроту багатьох екологічних проблем.
Характерними ознаками першого етапу були:
- вибір концепції та розробка основних контурів нової екологічної політики, яка б включала як традиційні методи державного регулювання, так і, враховуючи своєрідність об'єкту впливу, - специфічні форми управління;
- визначення законодавчо-правового режиму, який би встановив найважливіші принципи та порядок експлуатації природних ресурсів, а також централізацію адміністративно-розпорядчого механізму управління природокористуванням;
- обгрунтування економічної основи забезпечення нової екологічної політики та принципів її фінансування.
Прагнення до прямого адміністративного регулювання якості навколишнього середовища та природокористування замість опосередкованого регулювання через систему платежів було зумовлене у більшому ступені політичними чинниками та економічними інтересами корпорацій. Взятий управлінською практикою неокейнсіанський інструментарій екологічної політики більшою мірою відповідав певним інтересам приватного капіталу.
Визнанню неокейнсіанських концепцій як теоретичної основи створення системи державного захисту, окрім наявності неспроможності ринкових відносин вирішувати екологічні проблеми, сприяла низка інших важливих причин. По-перше, неокейнсіанські концепції соціально-економічного розвитку в цей період були науково-методологічною основою державного управління в традиційних сферах практично всіх розвинутих країн, тому пристосування вже відомого й апробованого інструментарію до управління новою сферою - екологічною - було закономірним явищем. По-друге, специфіка навколишнього середовища як об'єкта регулювання вимагала комплексного і централізованого підходу, який не можна було забезпечити без активної участі держави. Можливості ж використання такого підходу були розроблені в неокейнсіанській теорії і вже апробовані на практиці в традиційних сферах управління. Вже багато років функціонувала система міністерств і відомств, які займалися питаннями розвитку окремих галузей та регіонів. До компетенції деяких з них належали окремі питання природокористування. По-третє, гострота екологічних проблем та намір досягти раціонального природокористування в короткі терміни вимагали вжиття неекономічних, а адміністративних заходів. По-четверте, усвідомлення проведення екологічної політики як довгострокового, постійного процесу привело до необхідності розробки і використання прогнозів та програм. Неокейнсіанська економічна школа за час свого існування накопичила певний досвід та науковий інструментарій розробки прогнозів та прикладних програм, у тому числі і в галузі природокористування.
У процесі становлення нових реформ регулювання природокористуванням було, по суті, заново створене розгалужену систему природоохоронного законодавства і централізованого управління природокористуванням та охороною довкілля.
За період 1961-1984 рр. у країнах ОЕСР було прийнято 107 д