РОЗДІЛ 2
ВИХІДНІ ПОЗИЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Мовленнєва компетенція спеціалістів технічної галузі
Під час становлення України як держави виник цілий комплекс проблем, зокрема в економіці, політиці, культурному та суспільному житті, "першопричиною яких є гострий дефіцит особистостей, здатних оперативно приймати рішення і персонально відповідати за наслідки своєї діяльності" [28:30]. Це спровокувало кризу в системі освіти та доконечну потребу освітньої реформи як загальноосвітньої середньої школи, так і вищих навчальних закладів.
Основна мета реформування освіти, на думку професора Л.Мацько, полягає в "мобілізації інтелектуального потенціалу України, активного залучення інтелектуальної молоді до роботи щодо виведення країни з кризи - не тільки до інноваційної економіки, а й до самодостатнього людиноцентристського суспільства" [123:2]. Великого значення набуває інтелектуальна праця, від якої залежить і соціально-економічний прогрес, і розвиток передових технологій та науки, і духовна та матеріальна культура, і, нарешті, добробут кожного українця.
Професійно-технічна освіта в Україні "набуває нового функціонального спрямування й перетворюється на глобальний чинник розвитку суспільства: в умовах переходу до ринкових відносин, госпрозрахунку, запровадження нових технологій, автоматизації виробництва готує кваліфікованих, конкурентоспроможних робітників з високим професійним рівнем, а також із соціально адаптованою життєвою позицією" [119:18].
Це зумовлює необхідність реформування освітньої системи на засадах демократизації та гуманізації, у зв'язку з чим великого значення набуває мовна освіта і мовне виховання. Для підвищення ефективності мовної освіти вкрай необхідне "вдосконалення технології навчального процесу, наближення його до вимог сучасного суспільства, яке потребує високоосвічених, інтелектуально розвинених і відданих своїй державі громадян, людей, що легко і вільно можуть спілкуватися між собою, утверджуючи статус української мови як рідної і державної" [167:8].
Гуманітаризація вищої технічної освіти, на думку науковця Н.Кочерги, полягає, по-перше, у подоланні розриву між наукою, культурою і освітою, протиставлення гуманізму технократизмові; по-друге, у відродженні у вищій технічній школі національної культури України; по-третє, в інтеграції вищої технічної школи України в зарубіжний освітній процес (треба відповідати світовим аналогам не тільки інженерної, а й гуманітарної підготовки) [98:75]. Тому ВНЗ "повинні готувати не пасивних спостерігачів, маргіналів..., а активних, творчих, високоосвічених і висококультурних діяльних інтелектуалів" [123:2].
В Інформаційному збірнику Міністерства освіти [175] сказано, що робота професійно-технічних закладів полягає передусім у формуванні національно свідомих працівників, які вміють будувати життя в умовах ринку. Це досягається через:
* розвиток і закріплення в учнів інтересу до обраної професії, професійного мислення, стимулювання подальшого набуття знань і вдосконалення кваліфікації;
* формування правової культури, розвиток правосвідомості та громадянської відповідальності, потреби в оволодінні державною мовою;
* вироблення у майбутніх працівників наукового світогляду, національної свідомості та соціальної активності;
* прищеплення учням культури поведінки і спілкування, навчання способам розв'язання конфліктів у середині колективу та в суспільстві [175:10-11].
З огляду на те, що сучасна людина живе і спілкується в багатьох сферах (у родинній, психологічній, соціальній, навчальній, професійній), у кожній з яких є свої закони і правила мовного спілкування, які потрібно опанувати в міру свого зростання, то важливе місце тут займає навчально-професійна сфера, в якій можна реалізувати себе на рівні виробничих, економічних відносин, у професійній майстерності, тобто досягти певних успіхів у кар'єрному рості.
Професор Л.Мацько вважає, що мовна особистість проходить кілька етапів, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури.
Перший рівень - це рівень мовної правильності. Його здобувають мовною освітою, тобто вивчаючи правила користування мовою, її лексикою, граматичними формами, фонетичним ладом (виробляються орфоепічні, орфографічні та пунктуаційні навички, уміння будувати речення, користуватися ними). Цього рівня студенти мають досягати за час навчання в основній ланці середньої школи.
Другий рівень - це рівень, який має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану, вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість. Цей рівень також має забезпечувати шкільна мовна освіта, але реально у вищій школі над ним ще треба працювати.
Третій рівень мовної особистості вчені називають рівнем насиченості: мовець володіє багатством і різнотемністю мовних засобів - вільно почувається у мовній стихії, має багатий лексикон, опанував жанри і стилі. Це ідеал, якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти.
Четвертий рівень - рівень адекватного вибору, який характеризується вмінням на кожну мовну ситуацію відгукуватися точною мовною реакцією. Це рівень мовної освіти вищої школи. Обираючи ВНЗ, студент переорієнтовується на такий вибір мовних засобів, який би був адекватний майбутньому фахові.
П'ятий рівень - це рівень володіння фаховою метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення).
Найвищим є рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика, державця, керівника, вченого та ін.). Усі студенти ВНЗ України повинні прагнути досягнення цих рівнів володіння українською мовою, "бо це одна з основних умов фахового становлення й зростання, успішної діяльності в обраній галузі народного господарства та в суспільному житті" [123:3].
Далеко не всі фахівці (в тому числі технічного спрямування) виявляють необхідну мовну компетентність. Тому ми зупинимося детальніше на першому рівні (за Л.Мацько) і розглянемо типові порушення літерату