РОЗДІЛ 2
Доказування по кримінальних справах з використанням доказів, отриманих в інших країнах світу
2.1 Види і механізм правової допомоги по кримінальних справах, які розслідуються в Україні
Роки незалежності України визначили її місце і роль в світовому співтоваристві, а також прагнення нашої держави до співробітництва з іншими країнами по наданню правової допомоги у кримінальних справах, які розслідуються. Як наслідок, Верховна Рада України 22 грудня 1993 року прийняла Закон України "Про міжнародні договори України" [56; 222]1, який визначив порядок укладення, виконання і денонсації міжнародних договорів України. Практика свідчить, що зростання обсягу роботи по наданню взаємної правової допомоги при розслідуванні кримінальних справ набула стійкої тенденції [96, 65]2.
Необхідність співробітництва по кримінальним справам викликана передусім потребою України в допомозі при розслідуванні злочинів, скоєних іноземними громадянами або у відношенні іноземних громадян з метою отримання доказів на території інших країн. Так, І.М.Даньшин вказує, що на території колишніх радянських республік взагалі зберігся "єдиний криміногенний простір" [35]3. Але на даному етапі як надання Україні, так і одержання Україною міжнародної правової допомоги досить ускладнено. Це обумовлено відсутністю у нашому національному кримінально-процесуальному законодавстві належної регламентації та механізму надання та одержання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах. Тому, на сучасному етапі правоохоронні та інші компетентні органи України, взаємодіючи з іноземними державами щодо надання правової допомоги по кримінальним справам, керуються тільки ратифікованими Верховною Радою України (далі - ВР України) міжнародними договорами з цих питань.
Країни, що домовляються самостійно визначають предмет, обсяг та форми співробітництва. Умови виконання міжнародних зобов'язань взаємні та однакові для всіх країн, які взаємодіють на договірній основі, незалежно від того, двох- чи багатосторонній це договір. Також наявність ратифікованого у встановленому порядку міжнародного договору про правову допомогу є підставою для вирішення питання про допустимість доказів, отриманих на території іноземної країни її компетентними органами.
Кожен міжнародний договір, який укладений від імені України та у встановленому порядку ратифікований ВР України містить умову про обов'язковість дотримання суверенітету та безпеки кожної із договірних сторін. Порушення цієї умови дозволяє відмовити в виконанні прохання іноземної держави. Також слід зазначити, що міжнародне співробітництво по кримінальним справам передбачає взаємне виконання, але не прийняття процесуальних рішень. Це обумовлено тим, що повноваження приймати рішення залежать від юрисдикції договірних сторін і визначаються їх внутрішнім національним законодавством. Тому порушення цього правила може розглядатися як втручання у внутрішні справи іноземної країни, що неприйнятно, оскільки суперечить загальним принципам міждержавних відносин, які регулюються міжнародними договорами.
Як зазначає В.М.Волженкіна, країни з уніфікованим законодавством практикують укладання багатосторонніх договорів. Конвенції забезпечують довгострокове застосування напрацьованих процедур, укріплюють зовнішні зв'язки, сприяють прийняттю загальних концептуальних підходів для вдосконалення внутрішнього законодавства та застосування його в міжнародному співробітництві в боротьбі з злочинністю [25]4. Як визначає Велика енциклопедія Кирила та Мефодія, конвенція міжнародна (від лат. conventio - угода) є одним із видів міжнародного договору; встановлюють взаємні права та обов'язки держав, як правило, в якій-небудь спеціальній області [13]5.
Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України", встановлює, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [52]6 та Закону України "Про міжнародні договори України", який в статті 17, яка називається "Дія міжнародних договорів України на території України" зазначає наступне:
Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [56]7.
Закон України "Про міжнародні договори України" зазначає наступну умову: якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України [56]8.
Відповідно до ст. 7 вказаного Закону, ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.
Тому, застосовуючи двох- або багатосторонні договори, слідчому, прокурору та суду України слід мати на увазі вказані положення та використовуючи відповідний міжнародний договір, впевнитись, що він ратифікований Верховною Радою України. Тільки при наявності спеціального закону про ратифікацію він становить невід'ємну частину національного законодавства України і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Аналізуючи положення вказаного закону, слід вказати, що міжнародні договори України можуть укладатись від імені України, Уряду, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади (ст.2). Ті договори, які не підпадають під перелік, наданий в ч.2 ст.7, ратифікації не потребують і затверджуються відповідно до положень ст.9 вказаного Закону. Яка дія міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації, у вказаному законі не зазначено.
Виходячи з цього, ми можемо стверджувати, що будь-який міжнародний договір, належни
- Киев+380960830922