РОЗДІЛ 2.
ПАНСЬКІ МАЄТКИ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН НА
ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХІХ СТ.
2.1. Східне Поділля в політичному та адміністративно-територіальному устрої
Правобережної України
Брацлавське воєводство напередодні другого поділу Польщі займало величезну
територію від р. Мурафи на заході аж до місць впадіння річок Тясмина та Росі у
Дніпро (за винятком вузької смужки вздовж Дніпра з м. Черкасами). На півночі
границя між Брацлавським та Київським воєводствами проходила по р. Рось, на
півдні державний кордон Речі Посполитої пролягав річками Ягорликом, Синюхою та
Великою Виссю. [266. – С. 11]
Після приєднання Правобережної України до Росії по другому поділу Польщі (1793
р.) тут створено генерал-губернаторство у складі 3-х губерній: Мінської,
Ізяславської та Брацлавської [275. – №№17090, 17106, 17112]. Кам’янецький та
Летичівський повіти колишнього Подільського воєводства передбачалося приєднати
до Брацлавської, а частково до Ізяславської ґуберній. Для початку ж з них було
сформовано Кам’янецьку область, яка підпорядковувалася владі ізяславського
губернатора. Таким чином, після приєднання Правобережної України до Росії
західна границя Брацлавської губернії з Ізяславською проходила лінією границі
колишніх Брацлавського та Подільського воєводств Речі Посполитої. Поступово
впродовж 1794-95 рр. до складу Брацлавської губернії за наказом мінського
генерал-губернатора Т.І. Тутолміна було передано частину Кам’янецької області,
з якої у 1796 р. утворено Хмільницький, Могилівський та Літинський повіти
Брацлавського намісництва [289. – С. 137; 100. – Арк. 6 зв. – 22].
Південні та східні границі Брацлавської губернії чітко окреслює список
митниць, які діяли у Брацлавській ґубернії впродовж 1794 р., складений на
початку 1795 р.: Могилів – Цехинівка – Рашків – Ягорлик – Юзефгрод (Балта) –
Богопіль – Торговиця – Злотопіль – Верещаки – Крилов – Трахтемирів – Триліси
[101. – Арк. 35 зв.]. У відомостях про обчислення податків по Брацлавській
губернії за 20 січня (ст. ст.) 1795 р. зазначено такі повіти: Брацлавський,
Вінницький, Звенигородський та Київський [101. – Арк. 18 – 21]. Зі сказаного
видно, що після створення Брацлавської ґубернії у 1793 р. до її складу увійшли
з-поміж інших Київський та Наддніпрянський повіти колишнього Київського
воєводства (за адмінподілом, визначеним у постанові Сейму Речі Посполитої від
2.11.1791 р.) [266. – С. 12]. 1 травня (ст.ст.) 1795 р. Катерина ІІ видала
рескрипт про створення замість Ізяславської та Брацлавської губерній трьох
намісництв: Брацлавського, Волинського та Подільського [230. – №7. – С. 3].
Створення останнього обумовлювалося тим, що за 3-м поділом Польщі до Росії
відійшла та частина Волинського воєводства, що залишалася у межах Речі
Посполитої після 1793 р. Разом з Мінським зазначені намісництва об’єднувалися в
одне генерал-губернаторство.
22 травня (ст.ст.) 1795 р. цариця затвердила штат Брацлавського намісництва з
13 повітів: Бершадського, Брацлавського, Вінницького, Гайсинського,
Липовецького, Літинського, Махнівського, Могилівського, П’ятигірського
Сквирського, Тульчинського, Хмільницького і Ямпільського. Цікаво, що
губернським центром призначено бути казенному містечку Брацлаву як колишньому
воєводському центру, однак, допоки у ньому було неможливо розмістити присутні
губернські місця, їх залишено у Вінниці. [275. – №17334].
Загальна кількість мешканців чоловічої статі у Брацлавському намісництві
становила 404576 чол. [230. – №7. – С. 5]. Територіально Брацлавське
намісництво повністю включало колишні Вінницький та Брацлавський повіти
Брацлавського воєводства (за винятком двох новоутворених повітів –
Ольгопільського і Єленського або Балтського, які увійшли до Вознесенського
намісництва).
Брацлавське намісництво проіснувало трохи довше року. Павло І своїм указом від
12 грудня (ст. ст.) 1796 р. наказав створити з “колишньої Польської України,
Волині і Поділля” дві ґубернії: Волинську та Подільську, а також виділити
відповідну частину території для створення Київської губернії [98. – Арк. 43,
46 – 47 зв.]. 16 січня (ст. ст.) 1797 р. було затверджено новий територіальний
поділ вказаних губерній за повітами. Бершадський, Тульчинський та Хмільницький
повіти Брацлавського намісництва скасовувалися, а їхні території приєднувалися
до сусідніх повітів. Ліквідовувалася також і частина повітів Подільського
намісництва, зокрема суміжний із Брацлавським намісництвом Вербовецький. До
Київської губернії зі складу скасованого Брацлавського намісництва відходили
повністю повіти: Липовецький, Махнівський, П’ятигірський і Сквирський, до
Подільської – усі інші. Крім Брацлавського, скасовувалося й Вознесенське
намісництво. Подільська губернія поповнилася з його складу повітами
Ольгопільським та Єленським (Балтським) [146. – Арк. 211 – 211 зв.; 48. – Арк.
211 – 211 зв.]. Вже 1800 р. присутні місця П’ятигірського повіту Київської
губернії були переведені в казенне містечко Таращу, а повіт перейменовано в
Таращанський [276. – №19661].
В указі 12 грудня 1796 р., окрім бажання скоротити державні видатки на
ґубернську адміністрацію, помітно далося взнаки бажання царя щодо західних
ґуберній включити до їх складу усі землі, які за трьома поділами при Катерині
ІІ було приєднано до Росії. Київська губернія, що складалася до цього з
лівобережних і правобережних повітів, відповідно із зазначеним указом повинна
була складатися лише з повітів правобережних. З кінця ХVІІІ і до часу створення
Київського генерал-губернаторства у 1832 р. до усіх, приєднаних за другим і
третім
- Киев+380960830922