РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИВНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ СЕЛЕКЦІЙНОЇ НАУКИ
В СКОТАРСТВІ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
На всіх етапах існування скотарства домінуюча роль у якісному вдосконаленні
порід худоби належала селекційній науці, розвиток якої зумовлювався дією ряду
факторів. Ми припускаємо, що вирішальними серед них є соціально-економічні,
політичні, загальнонаукові, технологічні, організаційні, правові та екологічні.
У даному розділі передбачено довести висунуті припущення, ґрунтуючись на
застосуванні історичних (предметно-хронологічного, спеціально-історичного),
загальнонаукових (синтетично-аналітичних) та математичних методів (аналітичного
і типологічного групування, графічного), методу статистичного аналізу.
За результатами дослідження під час війни сільське господарство України
опинилося в надзвичайно тяжкому становищі: зруйновано понад 35 тис колгоспів та
радгоспів, втрачено 56 тис тракторів, 24 тис комбайнів; скоротилися площі
посівів та валовий збір сільськогосподарської продукції [353]. Тяжкі збитки
нанесено скотарству: вивезено значну кількість племінної худоби, знищено записи
з обліку продуктивності тварин, державні племінні книги. Зокрема поголів’я
білоголової української худоби зменшилося в 2,3, червоної степової в 2, сірої
української в 1,6 разів [269].
Цілеспрямовану роботу з відбудови галузі скотарства УРСР розпочато вже в 1944
р. Її першочергове завдання полягало у відновленні племінного поголів’я худоби,
на що спрямовувалися зусилля 9 держплемрозплідників. Вирішенню проблеми сприяла
взаємодопомога братніх республік, які направили до господарств України 284 тис
голів худоби [269]. Конкретні заходи підйому галузі знайшли відображення в ряді
постанов РНК СРСР та ЦК ВКП(б), зокрема “О мерах увеличения поголовья скота в
колхозах и совхозах и повышения его продуктивности” [175], “О мерах подъема
сельского хозяйства в послевоенный период” [176]. Вони зобов’язали господарства
до кінця 1948 р. за показниками чисельності та продуктивності худоби вийти на
довоєнний рівень, а в кінці п’ятирічки оминути його.
Відбудова сільського господарства здійснювалася за надзвичайно складних умов
розрухи, нестачі робочих рук, коштів; на всьому її шляху вирішальною силою була
самовіддана повсякденна праця народу. Піднесенню його духу, розумінню
історичної місії сприяла Постанова ЦК ВКП(б) від 4 січня 1952 р. «О
социалистическом соревновании в промышленности и сельском хозяйстве», яка
закликала тисячі трудівників села прийняти участь у могутньому русі за
створення достатку продуктів тваринництва в країні [176]. У всенародному
змаганні виросли сотні відомих новаторів, передовиків сільського господарства,
яких партія та уряд щедро відзначали почесними орденами й медалями. Серед
удостоєних високого звання Героя Соціалістичної Праці кожен четвертий був
тваринником, ще половина з них - доярки. Так, на початку 50-х рр. славетні
успіхи українських доярок Є.О.Демиденко (к-п “Колос” Переяслав-Хмельницького
р-ну Київської обл.), М.М.Омелько (к-п “Зоря комунізму” Сокальського р-ну
Львівської обл.), двічі Героя Соціалістичної праці М.Х.Савченко (к-п ім. Леніна
Лебединського р-ну Сумської обл.), П.М.Комісар (к-п ім. Сталіна Ульяновського
р-ну Сумської обл.) стали відомі всьому Союзу.
Дослідження засвідчило, що розвиток аграрної галузі післявоєнного періоду
ґрунтувався на розроблених у роки колективізації принципах
адміністративно-командної системи, централізації планування та управління.
Незмінною залишалася інвестиційна політика, яка спрямовувалася на пріоритетний
розвиток важкої промисловості та транспорту країни. Коштів, що вкладалися у
сільське господарство, було недостатньо для його перетворення у
високорозвинутий сектор народного господарства. Не сприяли цьому і мізерні
нагромадження колгоспів, оскільки заготівельно-закупівельні ціни на вироблену
продукцію були дуже низькими, зокрема 1 кг яловичини здавали державі за 23 коп,
1 л молока за 2,8 коп [260].
Швидкому підйому скотарства перешкоджала наявність дрібних, економічно слабких
господарств, які не мали можливостей розпочати будівництво капітальних
приміщень, механізувати трудомісткі процеси на фермах. Конкретні заходи
укрупнення колгоспів визначені постановою ЦК ВКП(б) від 30 травня 1950 р., та
вони були недостатньо обґрунтованими, допускалися перегини при їх виконанні
[176]. Як наслідок цього значна частина об’єднаних господарств виявилася
громіздкою, некерованою. Ряд колгоспів віднесено до розряду неперспективних,
які позбавлялися державних асигнувань і були приречені на вимирання. За
результатами дослідження Г.І.Сургая в 1950-1952 рр. число господарств
зменшилося вдвічі, що стало причиною ще більшого загострення
соціально-економічних та демографічних проблем села [353].
Розвиток аграрної науки гальмувався її ідеологізацією, яка стала інструментом
для репресій та обвинувачень науковців, протиставленням радянської і
«буржуазної» науки. Атмосфера недовіри, відкритого начіплювання ярликів
посилилася після перемоги Лисенкового “вчення”, що чітко окреслилося на
серпневій ІV сесії ВАСГНІЛ 1948 р. Тяжкі роки “лисенківщини” супроводжувалися
втручанням у розвиток природничих наук, нав’язуванням політичних дискусій,
викоріненням усього прогресивного, що не відповідало її канонам, арештами
вчених. Особливо нищівного удару Т.Д.Лисенко та його прихильники завдали
розвитку генетики та селекції. На початку 50-х рр. дослідження за цими
напрямами були призупинені, звільнені з роботи завідуючі кафедрами наукових
закладів. Серед них були вчені зі світовим ім’ям: М.П.Дубінін, С.С.Четвериков,
брати М.М. та Б.М.З
- Киев+380960830922