РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН І РІВЕНЬ ЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНОГО ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО СЕРВІСУ
2.1. Значення аграрного техніко-технологічного сервісу
в структурі АПК
Аграрна сфера є складною системою, елементи якої знаходяться в тісному взаємозв'язку. В залежності від спеціалізації формується її галузева та територіальна структура. Саме тому цей фактор є визначальним чинником при виборі теоретичної бази та методологічного апарату дослідження процесів комплексоутворення в аграрному секторі регіональних соціально-економічних систем.
Системний підхід при дослідженні економічних відносин в агропромисловому комплексі забезпечує дослідника визначеною програмою дій, спрямовуючи його увагу на найбільш суттєві внутрішні та зовнішні зв'язки, які визначають особливості розвитку об'єкта, що вивчається. Таким чином, цей підхід передусім пов'язаний з аналізом причинних залежностей і динаміки.
Система як ціле, не є простою сумою елементів, а є новою якістю, яка володіє деякими емерджентними (неперевіреними до елементів) властивостями. Зв'язки і відношення між підрозділами (підсистемами), які, в свою чергу, також складаються з відповідних елементів, визначають структуру системи.
Питання про функціональну структуру агропромислового виробництва багатократно розглядалося в сучасній економічній літературі, причому існуючі підходи відрізняються, по суті, лише кількісною визначеністю - чи складається вона з трьох, чотирьох або п'яти сфер (ланок). Суттєвої різниці якісного порядку при цьому не виявлено. Більшість науковців не роблять відмінностей у функціональній структурі агропромислового виробництва, враховуючи ієрархічний рівень їх територіальної організації.
Всі галузі, пов'язані з аграрною сферою економіки, можна об'єднати в залежності від послідовності виробничого процесу в агропромисловому виробництві, у чотири групи: власне, сільськогосподарське виробництво; галузі, які виробляють для сільського господарства засоби виробництва і надають йому виробничі послуги; галузі, зайняті передачею сільськогосподарської продукції на промислову переробку; переробна промисловість і галузі, які здійснюють реалізацію кінцевого продукту. Кожна із цих сфер і агропромислове виробництво в цілому складається із певних видів економічної діяльності [135, с. 16-18].
Першу сферу складає безпосередньо сільськогосподарське виробництво, а саме: колективні, фермерські господарства, особисте підсобне господарство; асоціації і спілки, навчальні і наукові сільськогосподарські заклади, ветеринарні установи та ін.
До другої сфери відносяться галузі, які виробляють для сільського господарства засоби виробництва і надають йому виробничі послуги (в частині, яка забезпечує потреби сільського господарства): електроенергетика, паливна промисловість, металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка (головним чином, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, частково автомобільна промисловість і ін.); лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість; промисловість будівельних матеріалів; скляна, фарфоро-фаянсова; мікробіологічні підприємства з виробництва кормових дріжджів, кормових вітамінів, бактеріальних добрив, мікробіологічних засобів захисту рослин і тварин і ін.); комбікормова промисловість (підприємства з виробництва комбікормів, білково-вітамінних добавок, елеватори при підприємствах з виробництва комбікормів); будівництво (організації, які здійснюють відновлення основних фондів сільськогосподарського призначення).
У третю та четверту сферу включаються галузі, зайняті доставкою сільськогосподарської продукції на промислову переробку, переробна промисловість і галузі, які здійснюють реалізацію кінцевого продукту: заготівля, харчова промисловість (за винятком соляної, частково парфумерно-косметичної і рибної); мікробіологічна промисловість (підприємства, які використовують у якості сировини продукцію сільського господарства); мукомельно-круп'яна промисловість; легка промисловість (підприємства, які переробляють сировину сільськогосподарського походження); медична промисловість (підприємства, які використовують для виробництва лікарських препаратів продукцію сільського господарства); транспорт і зв'язок (в частині, що обслуговує сільське господарство); торгівля і громадське харчування (оптова і роздрібна торгівля сільськогосподарською продукцією і промисловими виробами, які вироблені з сільськогосподарської сировини).
Досліджуючи трансформаційні процеси та структурні зміни у господарському комплексі Волинської області, слід зазначити, що у територіальному поділі праці Волинь виступає індустріально-аграрним регіоном з багатогалузевим сільським господарством та спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції, а також на вугільній, лісовій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні та інших галузях. Про це свідчить вага окремих галузей регіону в загальному обсязі валової доданої вартості: будівництво - 5%, сільське господарство - 32%, промисловість - 16%, транспорт і зв'язок - 16%, інші галузі - 31%.
В цілому, агропромисловий комплекс Волині є функціонально-територіальною частиною АПК України, що формується внаслідок процесів агропромислового комплексоутворення і розвивається на базі поглиблення суспільного і територіального поділу праці. Комплекс утворюють підприємства різних галузей, що об'єднані спільною кінцевою метою - виробництвом продуктів харчування для населення, сировини для промисловості та експортних товарів для зовнішньої торгівлі.
Стрижнем формування АПК виступають виробничо-технологічні зв'язки між сільським господарством, переробною промисловістю та торгівлею. Ці зв'язки забезпечують послідовність у переробці сировини, виробництві кінцевого продукту, його реалізації і формують агропромисловий комплекс регіону [175, с. 76-80].
До складу АПК Волинської області входять чотири, тісно пов'язані між собою сфери: сировинна, переробна, торгівельно-споживча та інфраструктурна. М