РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ
2.1. Оцінка глибини трансформації відносин власності та
земельних відносин
Від того, кому належить земля, залежить характер земельних відносин. Власність
на землю – це така система суспільних відносин, яка визначає форму присвоєння
землі та результатів її експлуатації. Вона виражається у праві власника
володіти, розпоряджатися і користуватися землею та вирощеною на ній продукцією.
Водночас треба мати на увазі, що право власності на землю може мати певні
обмеження. Зокрема, може виявлятися в обмеженні розмірів земельних ділянок
власника. Окрім того, в цивілізованих країнах діють закони, що охороняють землю
від дій користувачів й землевласників, які можуть завдати їй шкоди і знизити
родючі якості.
Тому в процесі реформування необхідно було передбачити, що приватизація в
цілому і, зокрема, в сільському господарстві може породити протиріччя й
проблеми, які будуть мати значні соціально-економічні наслідки. Вони зачеплять
кожного громадянина, тому підходи до приватизації повинні бути досліджені й
обговорені, щоб можна було вибрати радикальні і одночасно соціально прийнятні
підходи.
Львівщина першою в Україні задекларувала перехід до багатоукладності і
відновлення приватної власності. Починаючи із 1990 р. тут було прийнято низку
програмних документів реформування АПК, зокрема щодо приватизації та земельної
реформи. Пріоритетними напрямами стали розвиток фермерства та розукрупнення
існуючих колективних сільськогосподарських підприємств. Усі дії владних
структур і виконавчих органів на місцях були спрямовані на ліквідацію монополії
держави в АПК і створення умов для розвитку багатоукладної системи економіки, в
тому числі запозичення практики вирішення аграрного питання за кордоном. Однак
при цьому не було враховано особливості розвитку сільського господарства в
Україні при використанні досвіду функціонування аграрного сектору економіки у
розвинутих країнах Заходу, який намагалися окремі політики нав’язати як панацею
та необхідність запровадити в наше сільське господарство. Аграрна реформа була
спрямована в основному на вирішення проблем мікроекономічного рівня, зокрема
щодо руйнування державної супермонополії на землю, реформування майнових
відносин власності, організаційно-правової реструктуризації крупних
сільськогосподарських підприємств, створення селянсько-фермерських господарств
та розширення діяльності особистих селянських господарств. Відхід держави від
регулювального процесу у сфері розвитку аграрного сектора економіки, на нашу
думку, був помилковий, оскільки існування повноцінного регульованого ринку
створює однакові умови для функціонування різних форм власності.
Трансформація існуючої системи земельних відносин – це об’єктивний процес,
зумовлений необхідністю подолання гострих суперечностей між досягнутим рівнем
розвитку продуктивних сил і системою виробничих відносин в аграрному секторі
економіки.
Як зазначено у Постанові Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18
грудня 1990 р., земельна реформа, є складовою частиною економічної реформи,
здійснюваної в Українській РСР у зв’язку з переходом економіки республіки до
ринкових відносин. Щоб досягти високого рівня глибини трансформації земельних
відносин, реформування мало проходити широко і комплексно, охопити всі
категорії земель для наділення їх власників новими можливостями і правами.
Однак темпи реформування в аграрному секторі були повільними. Зміни у земельних
відносинах і відносинах власності не завжди давали бажані результати. Тому у
березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла нову постанову “Про прискорення
земельної реформи та приватизацію землі”, якою виконавчі органи були
зобов’язані у визначений час провести перерозподіл земель і здійснити роботи
щодо їх роздержавлення і приватизації. Земельна реформа мала охопити
приватизацію громадянами не лише земель, які перебували у суспільному секторі
економіки, а й тих ділянок, які їм надавалися для ведення особистого підсобного
господарства, присадибних ділянок, а також тих, що містяться під колективними
садами з правом повністю розпоряджатися ними, включаючи купівлю і продаж.
Земельна реформа, що проводилась у Львівській області, як і в усій Україні,
здійснювалась в три етапи:
роздержавлення і приватизація землі;
паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних
підприємств;
реструктуризація сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові
структури, економічною основою яких є приватна власність на землю.
Елементи першого етапу стали важливими складовими реформування всієї системи
життя суспільства. Роздержавлення стало процесом перетворення державної
власності в інші її форми, послабилась роль держави в управлінні економічними
об’єктами, а приватизація забезпечила передачу прав власності на державне майно
і майно підприємств фізичним особам та їх господарським об'єднанням на
безоплатній основі.
З метою прискорення трансформаційних процесів у Львівській області відповідно
до постанови Верховної Ради України “Про прискорення земельної реформи та
приватизації землі” від 13 березня 1992 р. Львівською обласною радою було
прийнято ухвалу “Про програму приватизації майна i землі в агропромисловому
комплексі Львівської області”, якою закладені пайові основи реорганізації
колгоспно-радгоспної системи. Були розроблені положення “Про паювання i
приватизацію землі в агропромисловому комплексі Львівської області”, взірцеве
положення “Про паювання майна колективних агроформувань” [18, с.37]. У цих
документах встановлювався порядок роздержавлення i приватизації землі т
- Київ+380960830922