РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СУЧАСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВИРОБНИЦТВА ГОРІХІВ
ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
2.1. Ретроспектива розвитку і оцінка сучасного стану виробництва
грецьких горіхів
Завдяки своїм цінним властивостям грецькі горіхи окультурені ще з глибокої давнини і у багатьох країнах світу. Посилаючись на численні архівні та статистичні матеріали і виконуючи дисертаційні дослідження, ми маємо змогу прослідкувати історію виникнення товарної культури ще за часів Київської Русі і, разом з тим, дослідити витоки формування та розвитку виробничого потенціалу галузі.
Перші письмові згадки про наявність в Україні культури грецького горіха належать ХVI століттю. Проте, палеонтологи стверджують, що на території сучасної України горіхоплідні поширилися ще до початку періоду зледенінь. З похолоданням клімату ареал їх звузився до південних районів Євразії. За припущеннями науковців, повторно горіх проник на Україну спочатку зі сторони південно-західних районів - з Балкан через Валахію (Молдову). Звідси його давня назва - "волоський". Значно пізніше греки-колоністи завезли культуру в південні райони країни - через Чорне море і по Дніпру. Це визначило його другу назву - "грецький". Крім того, київські купці, перебуваючи в далеких заморських країнах і належно оцінивши горіхи, почали активно завозити їх для створення насаджень і торгівлі. Подальше поширення культури вглиб країни припадає на період найбільшого розквіту торгівлі по старовинному водному шляху, який пролягав з Чорного моря по Дніпру і у Балтійське море (IХ-ХII ст.) [124, 118, 147].
Вважається, що чи не найперші дерева горіха грецького на Україні висаджені в садах Межигірського і Видубецького монастирів під Києвом. Звідти його плоди з іншою продукцією садівництва доставлялися до царського двору в Москву. Таким чином, одними з найперших виробничих насаджень цієї культури були в Україні монастирські сади.
Серед вітчизняних науковців економічні дослідження з виробництва грецьких горіхів вперше розпочав Л.П. Симиренко. Тому чітку уяву щодо організації товарного вирощування культури ми можемо скласти починаючи з кн. ХІХ - поч. ХХ ст. Виробничий потенціал галузі тоді формувався здебільшого з поодиноких і розрізнених дерев, розміщених навколо присадибних ділянок, у захисних смугах чи в лісових насадженнях. В незначній кількості траплялися й невеликі товарні сади, вирощені з насіннєвих форм на незручних для інших плодових культур ділянках. За даними Л.П. Симиренко, наприкінці 19 ст. в Криму збирали від 10 000 до 15 000 пудів горіхів грецьких. Для місцевих татар горіхи поряд з яблуками, виноградом, льоном і тютюном були основними статтями доходів. Тому дерево грецького горіха вважалося в Криму цілим статком - завдяки його врожаю сім'я спроможна була годуватися протягом року. Через те горіхові дерева часто заповідали нащадкам і за спадком їх власниками могло ставати почергово декілька родин [137].
В структурі експорту всіх плодів Криму на долю грецького горіха в той час припадало до 5%. Продукція реалізовувалась здебільшого на ринках Москви, Санкт-Петербургу, Києва, Харкова та інших великих міст Росії. Серйозну конкуренцію кримському товару складали бессарабські горіхи, які завозилися з сучасних територій Буковини та Молдови [138, с. 216]. Ці регіони й надалі - за часів вже Радянського Союзу, залишалися найбільшими виробниками грецьких горіхів у державі. Так, у всесоюзних валових зборах горіхів частка України наприкінці 80-х рр. ХХ ст. становила 32%, у площах насаджень - 32,2%. Для Молдови ці показники були дещо меншими, відповідно, 10,8 та 16,9%.
Розвиток товарного садівництва в Україні пожвавився у середині ХХ ст. завдяки обраному радянською владою курсу на індустріалізацію економіки. З тих пір виробничий потенціал грецького горіха почав цілеспрямовано формуватися в державних господарствах країни. Поряд з цим значно поширилися насадження культури і в господарствах населення. Цьому сприяли розвиток колективного садівництва та збільшення кількості дачних ділянок. Як наслідок, площі культури стрімко зростали (табл. 2.1.1). Приміром, у 1950 р. вони нараховували ще 12,1 тис. га, а в 1984 році досягли найвищої своєї позначки - 51,8 тис. га.
Таблиця 2.1.1
Динаміка площ грецького горіха в розрізі окремих категорій
господарств України, пересічно тис. га
РокиВсі насадженняПлодоносні насадженнявсі категорії господарствСГПОСГвсі категорії господарствСГПОСГ 1951-195514,93,811,18,81,96,9 1956-196018,95,813,29,31,28,01961-196524,19,214,910,81,69,11966-197025,78,816,913,32,910,41971-197533,39,423,919,23,915,21976-198030,56,623,918,73,515,21981-198538,25,233,027,03,123,91986-199050,64,646,039,53,036,51991-199549,73,646,139,32,536,81996-200029,72,327,424,81,723,12001-200415,61,314,314,31,113,21986-1990 /
1951-1955 3,41,24,14,51,65,3
Виробництво горіхів зростало ще швидшими темпами - у 6,9 разів. Зокрема, за 1951-55 рр. пересічний урожай становив 64,8 тис. ц, а у 1986-90 рр. - 613,9. Згідно побудованої лінії тренду середньорічний приріст валових зборів за період 1951-2004 рр. склав 13,5 тис. ц, або ж 4,4% (рис. 2.1.1).
Свідченням довгострокової тенденції збільшення в Україні виробництва горіхів грецьких є й кореляційні вирівнювання динамічного ряду. Так, за період від 1951 до 1990 р. валові збори горіхів зросли у 9 разів. Натомість, в країнах Західної Європи в цей час спостерігалася зовсім інша тенденція - площі культури зазнавали різких скорочень. Зокрема, в Італії та Іспанії товарні насадження горіха за останніх 30-40 років звузилися більш як на 50%, у Франції від поч. ХХ ст. виробництво зменшилося від 100 до 28 тис. тонн плодів. Причиною цього став екстенсивний устрій європейських насаджень. Сади горіха грецького через застарілість технологій їх вирощування не витримували конкуренцію з іншими сільськогосподарськими культурами і розкорчовувалися на промислову деревину [63, с. 3
- Київ+380960830922