РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СТАНУ ВИРОБНИЦТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ У ПОРЕФОРМЕНИЙ
ПЕРІОД В УМОВАХ РОЗВИТКУ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН
2.1. Організаційні форми орендних підприємств та їх
внутрішньогосподарські орендні відносини
У процесі реформування аграрного сектору, як уже відмічалось у першому розділі
дисертації, відбулись значні зміни у відносинах власності, зокрема здійснилась
головна мета земельної реформи – це роздержавлення земель і зміна
землевласників. Розпаювання земель було важливою правовою нормою, передбаченою
Земельним кодексом України, для надання їх власниками у тимчасове користування
виробникам сільськогосподарської продукції на умовах оренди. На даний час для
багатьох власників земельних паїв це залишається єдиним механізмом реалізації
їхніх прав. З появою певних умов для розвитку нових форм власності та
принципово нового економічного механізму господарювання на базі існуючих на
селі виробничих структур, постає необхідність обґрунтування ефективності оренди
як єдино можливого механізму використання прав власності. Отже, у процесі
роздержавлення майна та становлення багатоукладного аграрного сектору
актуального значення набуває питання пошуку раціональних форм господарювання.
Зміна орендно-земельного середовища у сільському господарстві в пореформений
період розпочалася після відомого Указу Президента України „Про невідкладні
заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня
1999 року, згідно з яким реформування колективних сільськогосподарських
підприємств на засадах приватної власності на землю здійснюється шляхом
забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права
вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) та створення
на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських
(фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських
кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній
власності. Це право, гарантоване частиною другою статті 14 Конституції України,
не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних
сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями, що
дозволялось раніше вирішувати на загальних зборах.
У названому Указі достатньо чітко визначено основні засади формування нових
видів аграрних підприємств переважно на приватній (акціонерній) кооперативній
основі, а саме:
запровадження обов’язкового укладання підприємствами, установами,
організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб,
договорів оренди земельної частки (паю) з власниками цих часток (паїв), з
виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах;
збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними
формуваннями земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на
основі оренди земельних часток (паїв) у групи власників цих часток (паїв);
виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток
(паїв), яка звернулась із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з
метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок;
забезпечення видачі в установленому порядку державних актів на право приватної
власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну
частку (пай) [51].
Все це дало змогу селянам здійснити подальше реформування неефективних
сільськогосподарських підприємств у структури ринкового спрямування з наданням
широких можливостей майнової та земельної оренди, з найманою робочою силою і
збереженням традиційних земельно-майнових комплексів попередніх господарств
саме за рахунок оренди. Така система подальшого реформування
сільськогосподарських підприємств сприйнята власниками земельних і майнових
паїв з надією на кращі умови, оскільки гарантована орендна плата і наймана
праця за договором передбачає її обов’язкову і своєчасну виплату.
У процесі реалізації положень цього та інших указів Президента України щодо
реформування колективних сільськогосподарських підприємств і земельних відносин
[46, 47, 50, 59], відповідних рішень Уряду, створення нових суб’єктів
господарювання, які засновуються на приватній власності, а також під час
укладання договорів оренди земельних часток (паїв), керувались тим, що
сертифікат на право на земельну частку (пай) є також правовстановлюючим
документом, який засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися
зазначеною часткою.
Відповідно до наведених нормативно-правових актів на базі колишніх колективних
сільськогосподарських підприємств створювались різні нові організаційні форми
підприємств як самостійно-господарюючі суб’єкти. Серед них: господарські
товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства, виробничі
сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства із розширенням
земельних угідь за рахунок їх оренди у пайовиків, що не увійшли до інших
господарських формувань. Поняття й ознаки організаційно-правових форм названих
підприємств, особливості створення та функціонування викладено в Господарському
кодексі України [60, с. 49-76].
Господарські товариства – це підприємства, створені юридичними особами або
громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і ведення підприємництва з метою
отримання прибутку і здійснення будь-якої діяльності, не забороненої законом.
До них можуть належати: акціонерні товариства закритого і відкритого типу,
товариства з обмеженою відповідальністю, повні та командитні товариства.
Акціонерні товариства. Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їх
статутний фонд, поділени
- Київ+380960830922