РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
2.1. Формування структуроутворюючих елементів сукупного ресурсного потенціалу в сільському господарстві
В останні роки для визначення узагальнюючого показника використання ресурсів застосовували різні підходи, що розглядалися нами у першому розділі. Але в даний час багато вчених [5, с. 12, 82, с. 129] сперечаються про структурні зміни компонентів ресурсного потенціалу. Наприклад, вважається, що при розрахунках ресурсного потенціалу домінуюче положення в сільськогосподарському виробництві займає земля, як головний засіб виробництва, друге місце по значимості - жива праця, і третє - праця уречевлена [88, с. 253]. Така точка зору, на наш погляд, є особливо правомірною для сільськогосподарського виробництва, де приватизація сільськогосподарських підприємств здійснювалася без обліку земельних ресурсів, а основними показниками в оцінці організаційно-правових форм виступали і виступають виробничі фонди. Але якщо говорити про ціну землі, то вона по суті являє собою капіталізовану ренту, тому в економічно розвинутих країнах широко застосовується метод визначення вартості землі на основі відношення ренти до позичкового відсотка. Даний метод доцільний при добре розвинутих ринкових відносинах. Так, зокрема в період найжорстокішої кризи в США на початку 80-х років, коли економічна політика американської адміністрації, спрямована на зниження інфляції, привела до підвищення ставок позичкового відсотка, що у свою чергу сприяли росту курсу долара. У результаті американська сільськогосподарська продукція на зовнішніх ринках стала більш дорогою, попит на неї знизився, а доходи фермерів від експорту різко скоротилися. Більш того, в умовах стабільного попиту внутрішнього ринку на сільськогосподарську продукцію, зниження експорту означало збільшення запасів нереалізованої продукції, більш низькі ціни на неї, отже і скорочення фермерських доходів. У підсумку високі ставки позичкового відсотка і низькі доходи фермерів привели до зниження цін на землю, що почалося в 1982р.
Зниження цін на землю погіршило фінансове положення фермерів. Зокрема загострилася проблема іпотечної заборгованості. Різке зниження цін на землю на тлі збільшення процентних ставок привело до прискорення процесу руйнування дрібних фермерських господарств.
В даний час у загальному обсязі великих фермерських активів, вартість землі досягає 75%, у зв'язку з чим, на думку американських економістів, є найбільш об'єктивним показником економічного здоров'я сільськогосподарського сектора [1, с. 45].
Розвиток фінансово - кредитних відносин, у частині використання іпотечного механізму, не знайшов поки широкого поширення в Україні, і тому ціноутворення землі на основі відношення ренти до позичкового відсотка представляється поки не можливим. У значному ступені це є наслідком недостатньої нормативно-правової бази на державному рівні. Разом з тим, в окремих регіонах перетворення земельних відносин у сільському господарстві вступило в чергову фазу розвитку, коли після зміни структури землеволодіння і землекористування, і перерозподілу земельних ресурсів між знову виникаючими типами сільськогосподарських товаровиробників необхідне удосконалювання економічного механізму регулювання земельних відносин. У цьому зв'язку в окремих регіонах йде пошук самостійного розвитку цього процесу.
Наприклад, у Запорізькій області було впроваджено інформаційно-програмний комплекс "ЗЕМЛЯ", призначений для управління земельними ресурсами регіону.
Існуюча нині технологія обліку земельних ресурсів дозволяє оперувати лише найбільш загальними даними про землю. Статистичний розкид цих даних величезний. Слабко відслідковується динаміка руху прав на землю, зміна структури її використання тощо. Це щ раз вказує на величезну потребу у створенні земельного кадастру України та прискоренні реєстрації прав володіння землею. На жаль, процес удосконалення управління землею йде за звичною для нашої країни схемою зверху - вниз. Підвищення якості обліку, розробка нових методик ціноутворення практично позначаються на стані обліку земельних ресурсів у регіонах. При цьому головне навантаження по збору та обліку інформації лягає саме на регіони, на місцеві ради і районні адміністрації (відділи землевпорядкування).
Розроблений програмний комплекс вирішує проблему управління земельними ресурсами саме на рівні регіону, району, місцевої ради, області. При цьому всі питання, пов'язані з управлінням земельними ресурсами, вирішуються комплексно, з урахуванням поточних і майбутніх потреб ринку землі, та наявних можливостей регіону. Програмний комплекс "Земля" є частиною єдиної методики управління земельними ресурсами великого регіону.
Правова реформа, що проводиться в Україні, стосується й земельного законодавства, законів прямої дії, а не постанов Кабінету Міністрів, зокрема: "Про порядок ведення державного земельного кадастру" від 12.01.93р., "Про затвердження положення про моніторинг земель" від 20.08.93 р., "Про затвердження програми автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру" від 02.12.97 p. У сучасних умовах правове та інформаційне забезпечення створення і ведення земельного кадастру має спиратися на положення Конституції України.
Відсутність єдиної методичної основи породжує, з одного боку, надлишкову волю, з іншого боку - недостатньо обгрунтовані обмеження в розвитку форм реалізації земельного обороту. У цьому зв'язку, з погляду теми дослідження, необхідно виділити наступне принципове положення: поки немає розробленої на державному рівні і відпрацьованої на регіональному рівні методологічної системи оцінки земельних ресурсів із програмним включенням їх в іпотечний механізм, ми вважаємо, що найбільш прийнятної і реальною є позиція визначення вартісної оцінки землі в сукупному ресурсному потенціалі через фондовий аналог. Фондовий аналог одиниці земельних і трудових ресурсів дає можливість підсумо