РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СЕЛЯНСЬКИХ
(ФЕРМЕРСЬКИХ) ГОСПОДАРСТВ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1. Загальна економічна характеристика розвитку
фермерського сектора області
Законодавчу базу для розвитку фермерства забезпечують закони України "Про селянське (фермерське) господарство", "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про внесення змін і доповнень до закону "Про селянське (фермерське) господарство", Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", Земельний кодекс України [20,24,33,44,80].
Середній розмір землекористування одного фермерського господарства в Україні становив у 2000 р. 56 га сільгоспугідь і 52 га ріллі (у 1992 р. відповідно 20 і 18 га). Отже, діє тенденція укрупнення фермерських господарств і підвищення питомої ваги ріллі в угіддях. За наявністю сільгоспугідь фермерські господарства так розподілялися по зонах України: Степ - 57%, Лісостеп - 25, Полісся - 18% у 1991 р. і відповідно 68, 22, 10% у 2000 р. [81].
Збільшення кількості селянських (фермерських) господарств (у 2000 р. їх було 38,4 тис. проти 14,7 тис. у 1992 р.), розширення площ їх землекористувань здійснюються за рахунок земель запасу, земельних паїв членів колишніх КСП, оренди, купівлі або успадкування земельних ділянок. У міру здійснення земельної реформи набувають поширення крупні фермерські приватно-орендні підприємства, які створюються за рахунок оренди фермерами й іншими громадянами земельних і майнових паїв.
На початковому етапі господарства спеціалізувалися в основному на одному виді діяльності (наприклад, на вирощуванні зерна). У міру зміцнення фінансового стану та стабілізації власних позицій на ринку сфера їх діяльності розширюється, змінюється напрям спеціалізації та діяльності. Є і такі селянські (фермерські) господарства, які з моменту створення відразу розвивають кілька видів діяльності, займаючись одночасно виробництвом, збутом, переробкою, маркетингом тощо. Для такого виду диверсифікації виробництва необхідні більш значні суми початкового капіталу, ніж для першого типу.
Якщо невелике господарство забезпечене всім комплексом основних сільськогосподарських машин, то рівень їх використання буде невисоким. Для найбільш повного й ефективного використання необхідних технічних засобів на виробництві продукції рослинництва у селянських (фермерських) господарствах, їх земельні ділянки мають бути раціональних розмірів.
Розміри селянських (фермерських) господарств повинні забезпечувати оптимальні обсяги виробництва продукції для досягнення високої ефективності окремих галузей, раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці.
Фермерські господарства, як зазначалося вище, є однією із структур, які формують багатоукладність в аграрному секторі ринкової економіки. Їх функціонування стало об'єктивною реальністю.
У ході аграрних перетворень, до здійснення яких активно включились і фермери Харківщини, було реформовано всі колективні сільськогосподарські підприємства. Розпаювання землі та майна КСП сприяло розширенню діючих і формуванню нових селянських (фермерських) господарств. На кінець травня 2001 р. функціонувало 691 формування ринкового типу:
- 23 державних дослідних та учбово-дослідних господарства (3,3%);
- 214 приватних (приватно-орендних) підприємств (31%);
- 269 товариств з обмеженою відповідальністю (38,8%);
- 48 сільськогосподарських виробничих кооперативів (7,1%);
- 77 акціонерних товариств відкритого та закритого типів (11,1%);
- 20 фермерських господарств, які взяли в оренду цілісні земельні та майнові комплекси колишніх КСП (2,9%);
- 40 інших формувань ринкового типу (5,8%).
В області функціонувало також 1179 фермерських господарств. А новостворювані фермерські господарства, користуючись даним етапом реформи і завдяки прийнятим заходам, мали шанс з самого початку розпочати великомаштабне господарювання.
Історія розвитку фермерського сектора на Харківщині бере початок з кінця 80-х років. То були господарства (фермерськими їх назвати можна умовно), створювані на рішення місцевої влади без юридичної та законодавчої бази (бо такої ще не було), часто за россудом керівників сільгосппідприємств. Ці керівники, а частіше всього їх родичі, та спеціалісти господарства ставали керівниками-фермерами. Такий процес тривав до 1992 р. У січні 1992 р. було прийнято закон України "Про селянське (фермерське) господарство", який поставив фермерство на законодавчу, юридичну основу. Багато раніше створених господарств було або ліквідовано, або перереєстровано у відповідності до цього закону.
Зміни чисельності фермерських господарств і динаміку цих змін показано у табл. 2.1 по районах області. Кількість фермерських господарств з кожним роком збільшувалася, змінювався і їх середній розмір. Різке збільшення чисельності фермерських господарств відбулося за період 1991-1995 рр. Це можна пояснити перш за все ейфорією від прийнятого в 1992 р. закону та під деяким тиском обласних і районних виконавчих органів влади. З 1995 р. почали з'являтися фермерські господарства, які згодом припиняли свою діяльність самі або на рішення сільської Ради, бо землю вони не обробляли. Органи влади передавали залишені земельні ділянки в оренду більш сильним фермерським господарствам. Так збільшувалися площі їх землекористувань.
Основними причинами зменшення чисельності фермерських господарств була стійка збитковість сільськогосподарського виробництва, несплата за реалізовану продукцію, високі проценти за одержання кредитів, високі ціни на сільськогосподарську техніку й енергоресурси. Слід зазначити велику різницю в темпах зміни чисельності фермерських господарств. Так, якщо у 2000 р. у Харківсь
- Київ+380960830922