РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У
ЦУКРОБУРЯКОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ
2.1. Соціально-економічна сутність розвитку
агропромислової інтеграції
Теоретичною основною розвитку агропромислової інтеграції є об'єктивна закономірність синтезу промислового і сільсько-господарського виробництва, необхідність якої зумовлена розвитком продуктивних сил, прискоренням науково-технічного прогресу, розширенням і зміцненням взаємозв'язків сільського господарства з іншими сферами економіки. Як відомо, історичний процес розвитку суспільного виробництва підпорядковується дії загальних економічних законів, серед яких важливе місце посідає закон розвитку суспільного поділу праці. Він сприяє подальшому розвитку продуктивних сил, поглибленню обміну виробничою діяльності в процесі створення матеріальних і духовних цінностей та благ, які людство використовує для задоволення своїх потреб. З розвитком продуктивних сил посилюється суспільний поділ праці, що стимулює поглиблення спеціалізації, яка умовно виступає наслідком суспільного виробництва.
У свою чергу суспільний поділ праці і спеціалізація виробництва формують соціально-економічну основу ринкової економіки. Спеціалізація створює умови для прискорення науково-технічного прогресу, широкого застосування комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, сприяє розвитку продуктивних сил і є важливим фактором переведення сільськогосподарського виробництва на промислову основу. Водночас спеціалізація зумовлює посилення концентрації виробництва. З розвитком суспільного поділу праці та концентрації виробництва розширюються і поглиблюються виробничі зв'язки як між галузями самого сільського господарства і його спеціалізованими підприємствами, так і між сільським господарством та іншими галузями АПК.
Одна з ефективних форм розвитку виробничих зв'язків - кооперування товаровиробників, яке являє собою організацію виробництва на основі добровільного об'єднання їх фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів безпосередньо в галузях сільського господарства. Ця форма належить до горизонтальної кооперації. Її учасники зберігають за собою юридичну і господарську самостійність.
В умовах розвитку постійних виробничо-господарських зв'язків сільськогосподарських підприємств з промисловими підприємствами, зокрема в сфері переробки сільськогосподарської продукції, виникає вертикальна форма кооперації, яка набула назву агропромислової інтеграції. Цей економічний термін відбиває загальний зміст всіх форм зв'язків сільського господарства з іншими сферами економіки. Отже, інтеграція відображає стан економічного з'єднання окремих складових виробництва в єдину цілісну систему. Даний термін характеризує і процес, що приводить до економічного з'єднання або злиття різних технологічних стадій виробництва, починаючи від початкових організаційно-технологічних операцій по виготовленню сільськогосподарської продукції і закінчуючи завершальними ланками її промислової переробки з одержанням готового до споживання продукту.
Проте в економічній літературі і навчальних посібниках радянської епохи часто терміни "кооперація" й "інтеграція" здебільшого ототожнювались. Різниця в цих поняттях полягає тільки в тому, що процес кооперування здійснюється в аграрній сфері, тобто об'єктивно об'єднуються сільськогосподарські товаровиробники. Таку спільну діяльність називають "горизон-тальною кооперацією". Кооперування ж сільськогосподарських підприємств з підприємствами промислової сфери, де здійснюється переробка сільськогосподарської продукції називається "верти-кальною кооперацією". На наш погляд, трактування цих соціально-економічних явищ має дещо спрощений, поверхневий характер.
При кооперуванні товаровиробників об'єднуються належні їм засоби, кошти і праця з обов'язковою умовою, як підкреслювалося вище, збереження кожним учасником кооперації юридичної самостійності. Процес же інтеграції охоплює спектр різних видів зв'язків, форм і методів діяльності господарсько-правових структур суміжних галузей.
Даним соціально-економічним терміном робиться спроба охопити загальний зміст всіх форм зв'язків сільського господарства з іншими галузями економіки народногосподарського комплексу. В економічній літературі інтеграція здебільшого трактується як кооперація. Проте при детальнішому аналізі не можна не помітити, що в цій категорії відображається процес поступового з'єднання, а у віддаленій перспективі й органічного злиття або синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва. В умовах формування об'єктивно необхідних організаційно-господарських форм виробництва агропромислового типу на особливу увагу заслуговує розвиток кооперації сільськогосподарської і промислової праці, спрямованої на поєднання спеціалізованої праці у різних суміжних галузях економіки. Йдеться про подолання на основі впровадження сучасної техніки і досягнень науки корінних соціально-економічних відмінностей у сутності сільськогосподарської і промислової праці.
Водночас завдання не ставиться, і його об'єктивно не можна ставити про усунення поділу праці на промислову і сільськогосподарську. Закономірності розвитку інтеграційного процесу передбачають, що сільськогосподарська праця поступово, не втрачаючи галузевої специфіки, перетворюватиметься в різновид індустріальної. Інтеграцію сільськогосподарського і промислового виробництва не можна розглядати, як це має місце в окремих публікаціях, лише з позицій технологічних зв'язків різних галузей. Тут проявляється дія багатьох факторів, зокрема вибору організаційних форм виробництва, обміну, розподілу, системи управління тощо. При розвитку синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва на особливу увагу заслуговує забезпечення певної соціально-економічної рівності працівників усіх сфер діяльності.
В інтегрованих формуваннях можуть брати участь недержавні виробничі структури, спільна діяльність яких вимагає комплексного підходу до вирішення соціальних, економічн