РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ З БАНКАМИ
2.1. Оцінка кредитного забезпечення сільськогосподарських
товаровиробників
Кредитне забезпечення як необхідна умова подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва залишається одним з актуальних питань аграрної політики і аграрної реформи в Україні. Адже від обсягу кредитних вкладень, доступності кредитних ресурсів для товаровиробників сільськогосподарської продукції поряд з іншими чинниками в значній мірі залежить нарощування темпів виробництва продукції.
У кожного підприємства в процесі господарської діяльності час від часу виникає необхідність отримання кредиту. Особливо характерно це для сільськогосподарських підприємств, в яких чітко виражена сезонність виробництва. Потреба в кредитах виникає у зв'язку з необхідністю поповнення оборотних коштів, придбання основних засобів, запровадження нових технологій у виробництво. Без належного кредитного забезпечення дана галузь як товаровиробник функціонувати не може. Це пояснюється специфікою сільськогосподарського виробництва, яка потребує авансування коштів на відносно тривалий період часу, порівняно з іншими галузями. Через особливості аграрного сектора економіки її підприємства завжди матимуть потребу в залученні кредиту.
У перші роки незалежності України, сільськогосподарське виробництво, а це стосується і Львівської області, перебувало в затяжній кризі. Одна з причин такого стану - гостра нестача фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності сільськогосподарськими підприємствами. Хоч необхідно зазначити, що в Україні на той час працювали фінансові установи, які могли надавати кредити надійним партнерам на досить прийнятних для вітчизняної економіки умовах.
Зазначимо, що тоді було чимало перешкод у фінансовому забезпеченні сільськогосподарських виробників, зокрема, і у кредитному. Через недосконалість економічних та правових механізмів збільшення кредитних вкладень у сільське господарство блокувалося банками, хоч комерційні банки у своєму розпорядженні мали достатню кількість кредитних ресурсів і мали можливість активізувати кредитування сільськогосподарських товаровиробників.
Основними причинами в недостатньому кредитному забезпеченні банки вважали невідповідність сільськогосподарських підприємств вимогам комерційних банків. Це, в першу чергу, збитковість виробництва. Звичайно, надавати кредити у збиткові господарства немає сенсу, оскільки це великий ризик неповерненості позичених коштів та процентів за ними. Окрім цього, ненадійність майна під заставу, перебування його у податковій заставі тощо. Проте у сільському господарстві існували і прибуткові виробництва, їх розширення та підвищення ефективності, в тому числі за рахунок кредитів, дало б змогу оновити аграрний сектор економіки, але комерційні банки не враховували важливості аграрного сектору для держави. Вони вважали, що кращим варіантом, з точки зору зменшення ризику, ціни за кредит і ін. для банків є вкладення кредитних ресурсів у переробні ланки, трейдери, ніж безпосереднє кредитування сільського господарства.
Правда, зростання кредитів безпосередньо виробнику сільськогосподарської продукції блокувалося і самими позичальниками, основними причинами якого була надто висока ціна кредиту, відсутність джерел їх повернення, короткі терміни використання позичок тощо.
Вище вказана недосконалість кредитних відносин сільськогосподарських підприємств з комерційними банками була характерною і для досліджуваного нами об'єкту, яка негативно відбивалася на фінансовому стані виробників, неможливості вести свою господарську діяльність за рахунок власних джерел фінансування, зростала кількість збиткових товаровиробників
сільськогосподарської продукції.
Кредитне забезпечення АПК і особливо, його складової - сільського господарства, на наш погляд, доцільно розглядати в два етапи: перший з часу введення національної грошової одиниці - гривні (з 1996 р.) до виходу Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р., що оцінюється як незадовільний. У сільськогосподарських підприємствах в цей період через слабу фінансову базу постійно виникала нестача власних коштів і необхідність залучення позичок для проведення виробничої діяльності. Проте, обсяг короткотермінових кредитних вкладень не зростав, не вкладався довготерміновий кредит, що негативно відбивалося на матеріально-технічному забезпеченню господарств, порушувалися терміни повернення короткотермінових позичок і зростала прострочена заборгованість за ними перед банками (табл. 2.1).
Оцінка кредитного забезпечення в області за даними табл. 2.1 засвідчує, що надання кредитів підприємствам АПК, в тому числі сільськогосподарським, з року в рік зменшувалося, хоч в цілому по Україні обсяг наданих кредитів за цей період зріс у 2,2 рази. У 1999 р. обсяг вкладених короткотермінових позичок у розвиток сільського господарства, порівняно з 1996 р. становив лише 8,7%. З року в рік зростала заборгованість за непогашеними кредитами у сільськогосподарських товаровиробників на кінець року, що ставало перешкодою для отримання нових кредитів. Прострочена заборгованість за цей же період збільшилась на 16,3 відсотка, не практикувалося пролонгування позичок. Правда позитивним фактом у кредитних стосунках є те, що дещо знизилась ціна кредиту із 78,1 до 56 відсотків.
Зазначимо, що у окремих районних відділеннях комерційних установ, які обслуговували підприємства аграрного сектора, кредитні стосунки з позичальником з однієї сторони були аналогічними, з іншої - мали свої особливості. Так, у Жовківському та Бродівському районах зовсім не надавалися довготермінові кредити. Водночас, характерним для сільськогосподарських підприємств названих районів було вчасне повернення короткотермінових кредитів комерційним банкам, відсутність простроченої заборгованості, спостерігалися вищі темпи зростання надходжень за короткотерміновим