РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Відповідність доходів сільськогосподарських підприємств
вимогам господарювання в умовах ринку
За часів адміністративно-планової економіки формування доходів сільськогосподарських виробників було пов'язане і ототожнювалося переважно з виробництвом продукції, а точніше зі стадією виробництва. Вона вважалася визначальною, пріоритетною у створенні доходів. Головне було виробити, питання реалізації вже створеної продукції в порядку денному конкретних підприємств практично не стояло. Звідси - спроби визначення показників доходу ізольовано від стадії збуту (обчислення і визнання доходів по ще не реалізованій продукції). Сільськогосподарські підприємства в особі діючих на той час колгоспів, радгоспів, міжгосподарських підприємств та інших виробничих формувань реалізовували продукцію за встановленими державними органами твердими цінами. Такі ціни, як правило, враховували регіональні умови виробництва та якість продукції, збільшувались за перевиконання встановлених державою планів продажу продукції або перевищення досягнутого рівня реалізації і навіть штучно підвищувалися за рахунок встановлення для економічно слабких господарств диференційних надбавок.
Становлення і розвиток ринкових відносин в економіці України, зокрема, в агропромисловому комплексі кардинально змінили порядок формування доходів сільськогосподарських підприємств. При пануванні ринку і вироблений продукт має довести свою суспільну значимість, корисність. Отже, виробляти треба не те, що можеш виробити, а те, що зможеш продати. Вимогою часу став ретельний аналіз місткості і цінової ситуації ринку з метою своєчасного внесення корективів у прогнозні показники виробництва. Якщо ж не зважати на важливість стадії реалізації продукції, то навіть одержавши в процесі виробництва продукт, можна не одержати відповідних кінцевих результатів виробничо-господарської діяльності, а отже і коштів, необхідних для відтворення затрачених ресурсів і забезпечення подальшого виробництва.
Нові принципи цінової політики, що цілком відповідають економічним правилам функціонування ринкової економіки були започатковані в грудні 1990 р. Законом України "Про ціни і ціноутворення"[92], згідно з яким в товарно-грошових відносинах між сільським господарством і суміжними галузями мають переважати вільні ціни, що формуються під впливом попиту і пропозиції. Таким чином, держава відійшла від регулювання цін, поклавшись на "всемогутню" силу ринку та його саморегулюючі можливості, що в кінцевому рахунку призвело до сумних наслідків.
Регулююча дія ринкових механізмів може виявитися на повну силу тільки на ринку в класичному його розумінні, такому, де існує безліч покупців і продавців, вільно і без обмежень конкуруючих між собою. Лише тоді повною мірою виявляється дія закону попиту і пропозиції, а товари реалізуються за цінами, наближеними до їх вартості, отже виключається можливість збагачення одних за рахунок інших. В сучасних умовах чистоконкурентних ринків майже не лишилося: серед ринкових структур переважаючими є ринки з монополістичною і олігополістичною конкуренцією, саморегулюючі можливості яких є обмеженими [93]. Отже, реальний ринок є дуже недосконалим порівняно з теоретичним, а тому досить часто дає збої.
Неврахування зазначених обставин завдало великої шкоди економіці. Найбільш же постраждалим виявилося сільське господарство. А пов'язано це з тим, що сільське господарство та галузі, що його обслуговують, функціонують завжди в різних моделях ринку: сільське господарство - в умовах чистої конкуренції, тоді як всі інші галузі працюють при моделях чистої монополії, олігополії або монополістичної конкуренції [94]. Отже, сільське господарство виявилося буквально затисненим між першою і третьою сферами АПК. Перша сфера включає в себе виробництво споживаних у сільському господарстві засобів виробництва (техніки, хімікатів, пального тощо), третя - це підприємства переробних галузей, які закуповують сільськогосподарську сировину. Створені у свій час за рахунок частини доходів сільського господарства ці структури входили у ринок, обираючи аграрників. Ціна на матеріальні ресурси промислового виробництва, на продукцію та послуги переробних галузей формуються в режимі вільних цін. Юридично в такому ж режимі формуються і ціни на сільгосппродукцію, проте закупівельні ціни на продукцію тваринницьких галузей, на зерно, цукрові буряки, іншу продукцію рослинництва встановлювались заготівельними підприємствами як основними споживачами монопольно і без урахування інтересів сільськогосподарського товаровиробника. Це і призвело до цінового диспаритету між галузями АПК на користь першої та третьої сфер. Так, із введенням вільних цін в народному господарстві України, ціни на товари, які споживаються сільським господарством, зросли у 2002 р. порівняно з 1990 р. більш, ніж у 862 тис. разів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію - тільки у 141,3 тис. разів. Якщо умовно прийняти, що в 1990 р. існував певний паритет, про що свідчать економічні показники розвитку сільського господарства то в 2002 р. він змінився не на користь сільського господарства у 6,1 рази [95,96].
Динаміку індексів цін виробників сільськогосподарської продукції Харківської області та цін на споживані агровиробниками матеріально-технічні ресурси промислового походження приведено на рис. 2.1.
З рисунка видно, що з року в рік відбувалося наростання розриву у цінах сільськогосподарських виробників та виробників сільськогосподарської продукції, і в 2002 році порівняно з 1990 роком розрив склав 861921:121764 або 7,1 рази. Одночасно на рисунку представлене щорічне співвідношення між цінами на сільськогосподарську та промислову продукцію (щорічний коефіцієнт диспаритету). Це дозволяє побачити, що найбільше наростання розриву припало на 1992 рік - воно сягнуло 2,31 рази. Протягом 1993-1995 років явища диспаритету поглиблюються, але меншими темпами. - в ці роки зроста