РОЗДІЛ 2
КООПЕРАЦІЯ ЯК ОРГАНІЗУЮЧА ФОРМА ЕКОНОМІЧНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН
Кооператив як форма організації прояву відносин
Економічні процеси розвитку і функціонування аграрних підприємств постійно
змінюються. В останні роки, в зв’язку з переходом до ринкових відносин, вони
дістали більш радикальний розвиток. Це пояснюється тим, що самі засади
діяльності суб’єктів підприємництва змінюються під впливом, як внутрішніх так і
зовнішніх обставин. Кожне аграрне підприємство здійснює свою діяльність не
ізольовано, а в певному контакті з іншими суб’єктами господарювання. Ці зв’язки
можуть мати слабкий, середній і тісний характер. В залежності від ступеня
активності, вони можуть швидко або повільно впливати на діяльність підприємства
і зачіпати його інтереси.
Відносини в кооперативах, що проявляються на внутрішньому і зовнішньому рівнях,
за своєю сутністю надзвичайно різноманітні. На побутовому рівні вони
проявляються як соціальні, на виробництві – як економічні, у суспільному житті
– як політичні тощо. Їх можна поділити на індивідуальні і взаємні, постійні і
тимчасові, внутрішні і зовнішні, двосторонні і багатосторонні, обов’язкові і за
необхідністю тощо. Головними і визначальними, які діють у сферах економіки і
функціонування кооперативів є технологічні, виробничо-економічні і соціальні
відносини (рис. 2.1).
Існує широка гама відносин, наприклад, відносини між працівниками, що виконують
послідовно взаємопов’язані виробничі операції; між різними підрозділами
кооперативу з приводу організації виробництва кінцевої продукції,
матеріально-технічного забезпечення; внутрігосподарські відносини між членами
кооперативу з приводу організації праці і виробництва, створення безпечних умов
і відповідної оплати праці, впровадження оренди тощо.
Рис. 2.1. Ієрархія відносин у кооперації.
Суттєвий вплив на функціонування системи мають не лише внутрішні, але й
зовнішні чинники.
На внутрішньому рівні кооперативу, як правило, діють відносини власності,
земельні, виробничо-економічні й соціальні (рис. 2.2). Вони регулюються
статутом, правилами внутрішнього розпорядку, розпорядженнями, наказами, оплатою
праці тощо.
На зовнішньому рівні прослідковуються відносини з іншими господарюючими
суб’єктами, пов’язані з виробництвом і обміном продуктами,
матеріально-технічним і кредитним забезпеченням тощо. Відносин як на
внутрішньому так і зовнішньому рівні підпорядковані дії і регулюються, в
основному, кооперативними принципами.
Рис. 2.2. Рівні відносин.
В економічній вітчизняній і зарубіжній літературі існують різні тлумачення
поняття “кооперативу”, в основному, як організаційної форми кооперації. Їх
трактують по ролі і значенню, а також за окремими ознаками – економічними,
соціальними і правовими. Формуються і функціонують вони за певними принципами,
які значною мірою визначаються устроєм країни, розвитком її продуктивних сил.
Тому підходи до визначення кооперативу скоріше відображають етапи розвитку
суспільства. Кожна соціально-економічна формація вкладає свій зміст у це
поняття (що є характерним для її розвитку), а не природу його створення.
Термін “кооператив”, як подає сучасний економічний словник, походить від
латинського “cooperation” – співробітництво і означає підприємство,
організація, створені шляхом добровільного об’єднання осіб на пайовій основі
для здійснення підприємницької діяльності [154, с.172]. Таке трактування мало б
претендувати на узагальнене, оскільки у словниках здебільшого подається
концептуальна новизна й аналітичність, а словник охоплює значний обсяг праць і
є джерелом інформації. Він репрезентує науковий доробок окремих вчених,
послугами якого користується значна частина науковців і практиків. Однак подане
тлумачення не можна вважати досконалим, оскільки не відображається загальна
теоретична і практична сутність та концепція створення і функціонування
кооперативу. Окрім того, формування нових ринкових відносин в аграрному секторі
економіки потребує достовірності і неупередженості інформації про
фінансово-майновий стан, характер діяльності, стабільність розвитку зовнішніх і
внутрішніх економічних відносин, в тому числі і на перспективу, в даній
організаційній структурі.
Аналіз поглядів на сутність поняття “кооперативу” свідчить, що більшість вчених
в основу його визначення вкладають зміст добровільного об’єднання людей.
Прихильниками такого методологічного підходу є Ф. Штаудінгер, Г. Крюгер, А.
Анциферов, І. Зассен, К. Пажитнов, А. Ніколаєв, А. Лозовий, М.
Туган-Барановський, О. Кристальний, М. Малік, В. Зіновчук, Г. Черевко, В.
Гончаренко, Л. Молдаван, С. Мочерний та низка інших науковців. Їх трактування
поняття кооперативу наповнені й іншими ознаками та властивостями, що надають
йому певних відмінностей.
Один із перших теоретиків кооперативного руху В. Кінг вважав, що кооператив
нічим суттєвим не відрізняється від інших товариств, але характерним для
кооперативу, на його думку, є здатність досягнути спільно того, що не можна
досягнути поодинці [130, с.25]. Вченим в основу визначення кооперативу, як
критерій, покладено спільну працю людей. Нині ця властивість є характерною для
багатьох організаційних структур матеріального виробництва і спільне досягнення
певного результату сприймається нами не такою ж суттєвою ознакою, що може бути
покладено у трактування поняття кооперативу. Аналогічної думки притримувався і
Г. Кауфман. Однак ним в основу визначення кооперативу покладено принципи
демократичності і відкритості. У його трактуванні виділяється