РОЗДІЛ 2
РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
Матеріально – технічна база підприємств виробничо – технічного обслуговування в
аграрному секторі
В міру розвитку в Україні ринкових відносин структура аграрно-промислового
комплексу в галузевому розрізі ускладнюється і диференціюється, змінюється
видова структура ринків. На сьогодні склалися три основні групи ринків товарів
і послуг: товари, платні послуги, ресурси для розвитку аграрного виробництва.
Ринок товарів забезпечує обіг засобів і предметів праці, включаючи сировину для
третьої сфери; готові товари, що вироблені агропромисловим комплексом для
споживання і використання. Ринок виробничих послуг забезпечує задоволення
попиту на ремонтне обслуговування машинно-тракторного парку і тваринницького
обладнання; агротехнічні, виробничі, транспортні, енергетичні послуги; послуги
консультаційних фірм, конструкторських організацій, служб науково-технічної і
ринкової інформації та ін. Ринок ресурсів забезпечує всі сфери
матеріально-технічними засобами і робочою силою; інвестиціями; надання в лізинг
технічних засобів з тривалими термінами експлуатації; обіг цінних паперів. Все
це створює умови для відтворювального процесу в агропромисловому комплексі.
Останніми роками змінилися вимоги до організацій і установ інфраструктури АПК.
Вони витікають із змісту ринкових зв'язків, які істотно розширюються в
залежності від збільшення кількості суб'єктів, що беруть участь у відносинах
купівлі-продажу. Якщо в 1990 році суб'єктами другої сфери АПК України були
менше трьох тисяч радгоспів і колгоспів то в 2002 році число господарюючих
суб'єктів без фермерських господарств перевищило 18 тисяч [4, с.27].
За станом на початок 2005 року, після реформування колективних
сільськогосподарських підприємств в Україні було зареєстровано 58575 різних
агроформувань, З яких 8172 - господарські товариства, 4054 - приватні
підприємства, 1727 – виробничі кооперативі, 798 – акціонерні товариства, 1694-
інші суб’єкти господарювання [5, с.28], 42539 - фермерські господарства.
При раніше існуючій системі кожне господарство мало в своєму складі підрозділи
з виробничого і матеріально-технічного забезпечення: ремонтні майстерні, служби
постачання і збуту, транспортні, ремонтно-будівельні підрозділи, та ін. В нових
умовах, коли відбулося значне розукрупнення господарств, з'явилась велика
кількість агроформувань малих форм, які вийшли на ринок платних послуг.
Роздрібнення підприємств, криза неплатежів привели до звуження ринку техніки і
технологічного обладнання, паливно-мастильних матеріалів і добрив, що викликало
кризу практично всіх галузей і сфер АПК.
Нижче проаналізуємо стан ресурсного забезпечення і рівень розвитку виробництва
в кожній з сфер агропромислового комплексу України.
На період початку реформ (1991 р.) промисловий потенціал України, що входить в
першу сферу АПК, складали такі заводи як ВАТ “Харківський тракторний завод”,
ВАТ “Херсонські комбайни”, ВАТ “Червона Зірка”, ВАТ “Одессільмаш”, ВО
“Південний машинобудівний завод”, ДП “Завод ім. Малишева”, ВАТ “Львівсільмаш”
та інші, що виробляли техніку як для власних потреб, так і для багатьох
регіонів колишнього СРСР. На той час Україна виготовляла близько 27%
найменувань машин для власного аграрного виробництва. Решта поставлялася з
інших регіонів СРСР. З 1991 р. внаслідок економічних і політичних змін колишня
схема поставок сільськогосподарської техніки почала руйнуватися.
Аналогічний стан справ склався і у галузі сільгоспмашинобудування республік СНГ
– основних постачальників сільськогосподарської техніки для України. Ця галузь
тривалий час формувалася у складі єдиного народногосподарського комплексу,
охоплювала 350 вузькоспеціалізованих заводів-монополістів з виробництва
тракторів, двигунів, сільськогосподарської техніки, машин і устаткування для
тваринництва і кормовиробництва, запасних частин до цієї техніки з широко
розвинутими кооперованими зв'язками, масовим спеціалізованим виробництвом
вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів у всіх республіках колишнього Союзу.
Проте навіть в період максимальних інвестицій (1985-1986 рр.) рівень
виробництва не задовольняв потреби сільського господарства в техніці. Ні в
одній галузі не була забезпечена комплексна механізація. Так в овочівництві
ступінь механізації складав 25%, у картоплярстві – 43%, тваринництві – 68%,
виробництві зерна – 85% [17].
На сьогодні вітчизняне сільськогосподарське машинобудування має деякі тенденції
до збільшення виробництва, але все ще переживає не кращі свої часи (табл.
2.1.).
Таблиця 2.1.
Динаміка виробництва тракторів та сільськогосподарських машин на машинобудівних
заводах України, од. [116]
Назва техніки
2000
2001
2002
2003
2004
2004 до 2000, %
Трактори
4034
3640
2980
4531
5803
143,9
Зернозбиральні комбайни
102
184
255
404
467
457,8
Бурякозбиральні комбайни
74
159
116
246
109
147,3
Плуги тракторні
3142
3528
3312
4233
4731
150,6
Сівалки тракторні
2008
3820
4906
7449
9877
491,9
Варто зауважити, що «…підприємства, які можуть виробляти сільськогосподарську
техніку обсягом десятки тисяч одиниць, фактично використовують свої потужності
на 10-30%» [85, с.75] Виробництво сільськогосподарської техніки, яка є основою
матеріально-технічної бази аграрних підприємств, не забезпечує потенційного (у
більшості випадків неплатоспроможного) попиту на неї. До того ж є проблеми і на
самих машинобудівельних заводах. Так, на акціонованих Харківських заводах
дизельних двигунів “Серп і молот” і “ХЗТД” власники підтримують елементну
виробничу базу і мають різні стратегічні інтереси. Вони підняли ціни на свої
компл
- Київ+380960830922