РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ ТА АТРИБУТИВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ,
РЕЛІГІЙНОЇ ФІЛОСОФІЇ Й ТЕОЛОГІЇ
2.1. Співвідношення філософії релігії, релігійної філософії та теології
Проблема буття є однією з центральних для філософії релігії. Такої думки
дотримується більшість дослідників, а у якості доволі класичного виразу цієї
позиції можна навести уривок з підручника-хрестоматії “Філософія релігії”:
“...релігійна проблема стосується також лише безперервності буття, що
розглядається під спеціальним кутом зору, і, отже, включається в основну
проблему філософії як її спеціальна проблема” [143, 175]. Однак, ця
методологічна філософська позиція є філософією релігії, від якої відрізняється
позиція релігійної філософії та теології, які мають своє походження не у
філософському, а у релігійному досвіді.
У чому ж полягає специфіка релігійного забарвлення проблеми буття? На нашу
думку, більш точно це питання має бути переформульоване як два питання: “Як
категорія буття представлена у релігійному досвіді?” та “Яким чином можна
досліджувати категорію буття у релігійному досвіді?” Якщо відповідь на перше
питання має бути єдиною і вказувати на об’єкт дослідження, то відповідь на
друге питання, на нашу думку, суттєво відрізняється в залежності від того, йде
мова про філософію релігії, релігійну філософію чи теологію. Річ у тому, що
кожна з них виходить з різних світоглядних і методологічних принципів.
Теологія декларує себе як своєрідна релігійна наука, церква розглядає її як
додаткове раціональне обгрунтування до вже встановлених позараціональним шляхом
істин. Це означає, що теологія не розробляє засад певного світогляду, а
використовує вже наявні засади певного релігійного світогляду.
На відміну від теології, філософія релігії та релігійна філософія, на нашу
думку, доволі самостійні у визначенні власних світоглядних засад. Однак засади
ці – різні. У філософії релігії – філософські, а у релігійної філософії –
релігійні.
Філософія релігії не втручається у справи релігії, залишаючи питання про
конкретну релігійну істину за межами критичного розгляду і намагаючись
зосередитись (наскільки це можливо) на раціональному поясненні як самої
релігії, так і її об’єкта.
Релігійна філософія виходить з безумовної адекватності істин певної релігії,
однак вважає раціональне їх обгрунтування не менш надійним і правильним, ніж
віра, інструментом їх досягнення. Віра завдяки розуму лише зростає – питання
полягає лише у послідовному і системному використанні розуму.
Однак, слід зауважити, що пізнання не є основним змістом релігійного досвіду
(хоча й може виступати суттєвим його наслідком або передумовою). Наприклад,
осягнути категорію буття в її конкретному релігійному втіленні, залишаючись на
рівні теорії пізнання, на нашу думку, неможливо. Цю позицію захищають і автори
згаданого підручника. “У класичні часи релігія задовольняла всі духовні потреби
людства, у тому числі і прагнення до пізнання. В цей період люди в релігійних
ідеях знаходять пояснення буття, як у цілому, так і в його окремих частинах”
[143, 169]. Саме цей період і буде предметом нашого спеціального дослідження.
Однак, варто також враховувати те значення релігійних ідей, яке стає очевидним
лише згодом. “Але як швидко розвивається самостійна наука: поряд з релігійним
на сцену виступає інший вид поняття і пояснення явищ і виникають питання, яким
чином два цих види можуть бути поєднані між собою. Тут теоретично можливі різні
комбінації. Можливо, що науковий спосіб пояснення явищ знищить релігійний,
оскільки справа стосується випадковостей, але здається непридатною в
застосуванні до буття, що розглядається як цілісність, в застосуванні до того,
що звичайно називають “первинними”, чи “остаточними” питаннями. В цьому випадку
дослідження повинно з’ясувати, якою мірою релігія вирішить цю загадку, яку
наука вирішити неспроможна” [143, 169]. Питання ставиться, отже, щодо
необхідності буття у його цілісності, недоступній науці і понятійному
пізнанню.
Яким же чином сучасні науковці намагаються визначити сферу наукових досліджень
релігії? Один з найбільших російських авторитетів у сфері філософії релігії
Ю.А. Кімєлєв пропонує відрізняти різні форми знань, які знаходяться на межі між
філософією та релігією.
Філософські пошуки віруючих інтелектуалів, започатковані ще Отцями церкви, Ю.А.
Кімєлєв відносить до так званої “філософської теології”, яка більшою мірою є
релігією, аніж філософією. Саме філософську теологію він вважає однією з
основних форм філософії релігії. В історичному плані саме ця форма мала явну
перевагу. По суті до епохи Просвітництва філософія релігії виступала виключно
як філософська теологія, що, звісно, не виключало наявності у ній
релігієзнавчих компонентів [118, 178].
Принциповою характеристикою філософської теології як певного типу
філософствування є впевненість у тому, що філософія здатна давати
позитивно-конструктивні рішення релігійних проблем. Філософська теологія являє
собою позитивне та розгорнуте вирішення проблеми співвідношення філософії та
релігії, філософії та теології. В цьому відношенні вона відрізняється від
цілого ряду позицій як у теології, так і в філософії, що стверджують принципову
некомпетентність філософії у релігійних справах.
Філософська теологія – це філософія релігії, що виконує різноманітні
експлікативні, інтерпретаційні, виправдальні та конструктивні функції по
відношенню до релігії. При цьому, однак, на думку Ю.А. Кімєлєва, що у даний час
менше, ніж колись, серед західних філософів та теологів є якась спільна думка
та ясність стосовно природи та функцій філософської теології.
- Киев+380960830922