Вы здесь

Українська нотовидавнича справа у Галичині, буковині на Закарпатті та на емірграціі ХІХ -- першої половини ХХ століть.

Автор: 
Осадця Ольга Павлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004444
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Організація продукції нотних видань
2.1. Характеристика видавців

Видавець виконує обов'язки головного керівника до друкарського періоду видавничого підприємництва. Він одержує рукопис від автора; вкладає капітал (кошти на видання розподілялись на купівлю паперу, оплату друкареві, авторський гонорар, редакційно-видавничу роботу, оправу тощо), наймає на роботу художників, перекладачів, редакторів, коректорів; робить замовлення друкареві; вивчивши потенційний ринок для готового видання, займається його розповсюдженням.
Однак на практиці західноукраїнського нотовидання варіанти стосунків і співпраці у ланці "автор - видавець - друкар - книгар" були різними. Ці чотири головні особи видавничого процесу можуть виконувати свої функції розділено, а можливе і поєднання їх в одній чи двох особах. Зокрема, у накладовій друкарні (видавництво і друкарня) часто буває один власник, що поєднує ці функції; аналогічно у накладовій книгарні власник може виступити видавцем того чи іншого твору, звертаючись за послугами до відповідної друкарні. Існували також цілі видавничо-друкарсько-книгарські заклади, де поєднувались всі три функції, однак з причини гострої конкурентності зі сторони спеціалізованих друкарень (переважно німецьких) такі заклади були поодинокі. В місцях, де фахова видавнича справа ще достатньо не розвинулась, там авторам самим доводиться брати на себе функцію видавців та розповсюджувачів своїх друкованих творів, шукаючи також і друкарню.
В рамках даного дослідження за типом власності можна вирізнити дві основні категорії видавців музичних творів:
1) професійні видавці, які володіли власною видавничою базою (друкарнею, книгарнею, складом нот), або цілими видавничо-друкарсько-книгарськими закладами);
2) видавці, які не були власниками друкарських закладів та відповідного обладнання.
Ці два типи видавців співіснували впродовж 150-літнього періоду по всій території України, однак в кількісному відношенні превалюють видавці без власної бази. Причини цього становища лежать в економічних і суспільно-політичних умовах, особливостях розвитку поліграфічної справи окресленого періоду.
У західноєвропейській видавничій практиці з її давніми традиціями та розвиненою поліграфічною промисловістю провідну роль у першій половині ХІХ ст. відіграють видавці, що володіли власною видавничою базою (переважно книгарнею чи складом готової продукції) [304, 318]. Із загальним розвитком промисловості відбувається диференціація її основних процесів (видавнича галузь розмежовується на друкарську і книготорговельну), відбувається монополізація. До відомих музично-видавничих фірм в Західній Європі наприкінці ХІХ ст. належать: К. Петерс, Рікорді, Доблінгер, друкарські підприємства: К.Редера, Ф. Гайдля ? в Лейпцигу, Й. Еберле ? у Відні тощо. Зокрема, у Варшаві у 1772-1865 рр. діяло понад 70 видавців-власників, [323, с.62], лише деякі з них спеціалізуються виключно на виданні нотодруків. У Росії до цього типу видавців належали видавничі фірми М. Бернарда, "В. Бессель и К", М. Беляєва, П. Юрґенсона тощо.
У Східній Україні вихід у світ нотодруків пов'язаний з іменами таких професійних видавців, як: Й. Завадський, А. Коціпінський, Б. Корейво, Л. Ідзіковський, Е. Островський тощо, всі вони були власниками книгарень чи складів нот, рідше - друкарень; при цьому жоден з них не обмежувався виданням виключно нотодруків, - це був один з багатьох видів видавничої продукції нарівні з книжкою, часописами, афішами чи гравюрами.
Аналогічно і професійні книгарі, зокрема: А. Коціпінський, Й. Завадський, Н. Оглоблин ? у Києві; Н. Маречек, А. Герхард, Балліна ? у Харкові; Каллівода, Маркевич ? в Полтаві; Є. Островський ? в Одесі та багато інших займались не тільки продажем музичних інструментів, нот і прийомом нот на комісію, але й самі час від часу самостійно видавали ноти, користуючись послугами місцевих друкарських закладів (до найбільш розвинених відносились друкарні: І. Чоколова, П. Барського, Г. Корчак-Новицького ? в Києві, Е. Фесенка ? в Одесі тощо) або німецьких друкарень [115, 94].
У Галичині до категорії видавців-власників належали:
* власники видавничо-друкарсько-книготорговельних закладів (друкарні і книгарні);
* власники виключно друкарні;
* власники виключно книгарні (складів нот).
Найчисленнішими були одноосібні приватні фірми чи інституції. Поодинокими спілками у Львові були: кооперативна спілка "Українська накладня "Торбан", видавнича спілка "Діло", книгарні Зайфарта і Чайковського, Губриновіча і Шмідта, "W. Hoschek i S-ka"; друкарня "А. Салєвич і Ска" ? в Тернополі; "Печатня М. Білоуса і С-ки" ? в Коломиї; торговельно-видавнича спілка "Уніо" ? в Ужгороді.
До власників видавничо-друкарсько-книготорговельних закладів відносились діячі польського походження: К. -Б. Пфафф, родина Піллєрів, К. Якубовський, Ян Міліковський; українці: Іван Тиктор, Михайло Таранько; видавництво і друкарня членів чернечого чину святого Василія Великого (ЧСВВ) в Жовкві і на Чернечій Горі (Закарпаття); торговельно-видавнича спілка "Уніо" в Ужгороді, друкарня і книгарня Ставропигійського Інституту, Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові та інші.
Піллєри (Pillerowie, 1772-1939) - родина друкарів, книгарів і видавців німецького походження, утримували власну папірню, літографію, шрифтоливарню [281, 283, c.11, 302]. Засновник фірми Антон Піллєр прибув 1772 р. з Відня до Львова з власним друкарським спорядженням. Підтримка друкарні австрійського уряду, що надав їй статус "урядової", вивищила її над іншими поліграфічними закладами Львова. До нотовидавничої діяльності долучились і наступні представники Піллєрів, що продовжували вродинну справу.
Йозеф Ян Піллєр (пом. 1824) відомий як видавець львівських календарів. Зокрема, у нотному додатку до календаря "Pielgrzym Lwowski" вперше в Галичині вміщено мелодії двох українських пісень. Саме Йозеф Ян Піллєр відкрив 1822 р. у Львові першу літографію, яка впродовж ХІХ ст. представляла найбільш типовий заклад для друкування