Розділ 2
СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ДРАМАТИЧНИХ ТЕАТРІВ УКРАЇНИ
2.1 Проблеми функціонування і розвитку
українського драматичного театру
Входження сучасного театру в новий соціокультурний трансформацій-ний простір, починаючи з часів перебудови, радикально змінює його станови-ще і характер вирішуваних ним проблем, ставить театри перед необхідністю формування нової моделі функціонування і розвитку. Властиві українському театрові певний консерватизм, традиціоналізм, фольклорність, хронічне від-ставання національної драматургії від потреб часу в нових умовах піддаються тиску, деформаціям, а сам театр випробовується на виживання. Характер проб-лем сучасного українського театру різний, як і їхні рівні. Почнемо їх розгляд зі знайомства з судженнями провідних діячів театру як експертів (основне дос-лідження) про труднощі і проблеми українського театру, а потім порівняємо їх з даними 1983 року та вивчення думки критиків (Див. таблицю Д 2.1.).
Порівняння наведених таблиць за досить близькими даними дозволяє визначити і радикальну зміну основних причин, які стримують розвиток теат-ру, і сталі характеристики, які мало змінились і продовжують бути нерозв'яза-ними проблемами його буття. У часи застою головною проблемою митці вва-жали, власне, свободу творчості, яка регулювалась чіткими приписами щодо ідейного навантаження репертуару і пропорційного представлення в ньому п'єс драматургії народів СРСР, російської, вітчизняної та зарубіжної драма-тургій, що штучно обмежувало творчий вибір митця і стримувало залучення до театру нових верст публіки ("театр має надто вузький репертуар, не здатний зацікавити публіку - 53,3%) (Див. таблицю Д. 2.1.).
У наш час ця важлива проблема розвитку в цілому вирішується і зай-має в переліку проблем не перше, а лише сьоме місце з показником 19,8%, а в оцінці провідних критиків - дев'яте місце (17,7%) Як бачимо, навіть в умовах повної формальної свободи вибору репертуару, вона все ж залишається актуальною, бо формування повноцінного, творчого репертуару стримується як можливостями самої драматургії, особливо вітчизняної, так і необхідністю реалізувати репертуар, який не завжди відповідає творчій позиції театру, але допомагає мати необхідні економічні показники.
Велике незадоволення станом репертуару театрів було пов'язане з ін-шою, майже рівноцінною проблемою зростаючого рівня художньої культури публіки (50,7%), яка вимагала необхідного їй репертуару [122, 116]. Таким чином, головною проблемою театру цього періоду, як вона закарбувалась у свідомості діячів театру, була проблема подолання відставання театру від зростаючих театрально-художніх потреб публіки. Про актуальність цієї проб-леми театру свідчать дві наступні, які спричиняють труднощі його розвитку і пов'язані з консервативністю і обмеженістю діапазону творчих пошуків. Во-ни мають майже однакову вагу: 36% та "театр надто тяжіє до традицій" - 35,3%. Парадоксальність нової ситуації полягає у радикальній зміні художніх потреб і культури публіки. Якщо раніше стрижень проблеми був у підви-щенні художніх потреб і культури публіки, яке стимулювало певним чином театральну творчість, то сьогодні майже з таким же показником (52,3%) фіксується "зниження рівня художніх потреб публіки".
Піраміда оцінок "перевертається". Це ставить головною проблемою у загальносоціальному вимірі підвищення театрально-художньої культури пуб-ліки, яка помітно знижується. Однак важливо відзначити, що найближчі при-чини такого стану залишаються, в основному, ті самі, що й за часів застою, і в близькому обсязі: "обмеження театром діапазону своїх творчих пошуків, експериментування" - 32,5%; "велике тяжіння театру до традицій, недостат-нє оновлення своїх художніх засобів" - 27,9%. Підкреслимо, що, на думку критиків, зазначені консервативні характеристики мають більше значення, бо їх виділяє близько половини фахівців (46,4% і 46,4%). Творчий застій в театрі є гострою соціально-художньою проблемою, яка вимагає вирішення.
Очевидно, за зазначений відтинок часу не відбулось значних змін в ху-дожньому рівні, поступі театру, якщо ті самі проблеми залишаються такими ж актуальними і першочерговими, а, можливо, у певних і досить значних сферах театральної діяльності відбуваються стагнаційні та деградаційні про-цеси, які призводять до такого помітного зниження театрально-художніх потреб і культури публіки.
Ймовірно, свій негативний внесок у цей процес зробили нові чинники, які в першому дослідженні не розглядались: "зниження рівня професійної ре-жисури та інших ланок театрального процесу" - 32%; "надмірна комерціалі-зація театру, втрачання ним своєї творчої позиції" - 27,9%. На відміну від працівників театру, театральні критики надають названим факторам майже вдвічі більшого значення (відповідно 67,2% і 50%). Якщо вважати недооцін-ку державою ролі театру соціальною причиною (І місце), то специфічною го-ловною художньо-творчою причиною становища, яке склалось, є, на їхню думку, "зниження рівня режисури та інших ланок театрального процесу" (67,8%), яка й має бути поставлена на перше місце й стати центральною проблемою подальшого дослідження як і "надмірна комерціалізація театру, втрачання своєї творчої позиції" (50%). Зазначені причини призводять, на їхню думку, до того, що "театр не здатний відобразити і осмислити динамізм суспільних змін (46,4%), відстає від життя, не здатний виконати свої соціаль-но-художні функції і стає усе менш цікавим публіці." На жаль, театральні митці в чотири рази менше оцінюють вагу цього фактора (11,6%), ейфорично заспокоюються і, очевидно, повинні врахувати його у своїй творчості.
Проблема недостатньої відповідності режисури завданням розвитку теат-ральної діяльності не раз була предметом обговорення театральної критики і громадськості [45, 51], хоч становище суттєво, очевидно, не покращилось, і проблема залишається актуальною і тепер. Проблема входження театру в рин-кові відносини породжує ряд складних проблем, пов'язаних із загальною його адаптацією до нових умов, до функці
- Київ+380960830922