Розділ 2
2.1 Загальна характеристика хворих
Під наглядом перебувало 70 дітей хворих на АХ віком від 4 до 16 років.
Обстеження і лікування дітей здійснювали в амбулаторному та стаціонарному
відділеннях Дитячого міського центру профілактики та лікування захворювань
слизової оболонки порожнини рота та пародонта ГУОЗ та МЗ м. Києва в період з
2000 по 2004 рр. У якості клінічного еквіваленту атопії обрано атопічний хейліт
в стадії загострення.
Обстеження хворих проводилося в період загострення до лікування (1-2 дні
перебування в стаціонарі) та після курсу лікування (20-21-й дні). Хворі з
фенотипічно близькими до атопічного хейліту захворюваннями червоної кайми губ,
але без атопічної основи патогенезу, до групи обстеження не включалися.
Контрольну групу склали 19 практично здорових дітей аналогічного віку, які
перебували на профілактичному огляді в Дитячій клінічній лікарні № 9 м. Києва,
які не страждали на алергічні захворювання, та у їхніх батьків і найближчих
родичів означені хвороби не спостерігалися.
Для уніфікації даних клінічного обстеження було розроблено спеціальну карту
алергічного хворого (додаток А), та враховуючи багатогранність клінічних
проявів при АХ, карту клінічних ознак захворювання (додаток Б).
У всіх хворих до початку лікування вивчали скарги, проводили поглиблений збір
анамнезу захворювання (включаючи алергологічний) і анамнезу життя.
Стоматологічне дослідження хворих проводили при стандартному освітленні (лампа
КГМ-21/150) за допомогою набору стоматологічних інструментів по розробленій
нами методиці. У всіх хворих було проведене стоматологічне обстеження, яке
складалось із зовнішнього огляду хворого, обстеження органів порожнини рота.
Звертали увагу на зовнішній вигляд пацієнта, симетричність обличчя, його
конфігурацію, колір, наявність на шкірі обличчя елементів ураження та їх
характер. Визначали стан регіональних лімфатичних вузлів.
Огляд органів порожнини рота починали з обстеження червоної кайми губ і кутів
рота. При цьому відмічали їх рельєф, розміри, наявність та характер елементів
ураження. Потім послідовно досліджували присінок рота, слизову оболонку щік,
піднебіння, дно порожнини рота, тканин пародонта, зубні ряди.
При обстеженні слизової оболонки порожнини рота звертали увагу на її колір,
зволоженість, наявність елементів ураження та їх характер (кількість елементів,
їх розміщення, межі патологічного процесу, відношення до оточуючих тканин,
колір, характер поверхні ураження, рельєф). Вивчали стан тканин пародонта:
колір, об’єм, рельєф ясеневого краю, болісність, кровоточивість ясен,
цілісність або порушення зубо-ясенного з’єднання, визначали індекси за
методикою Федорова-Володкіної, РМА, показників поширеності та інтенсивності
карієсу КП, кп+КПВ, КПВ). Проводили огляд язика. Вивчали форму, розмір,
зволоженість, чутливість, забарвлення, характер розподілу і розвитку сосочків
язика. За показаннями дітей консультували педіатр, невропатолог,
гастроентеролог, оториноларинголог, ендокринолог, окуліст.
Діагноз захворювання встановлювався на підставі характерної клінічної картини,
анамнезу життя та захворювання впродовж не менше одного року з врахуванням
сукупності основних та додаткових діагностичних критеріїв (додаток В).
За ступенем залучення шкіри в патологічний процес використовували
загальноприйняту в дерматологічній практиці оцінку поширеності шкірних проявів
АД, відповідно з якою патологічний процес підрозділяють на локалізоване
ураження (менше 5% площі шкіри). У випадку нашого дослідження АД поширювався на
губи та пероральну ділянку, тому діти з цією локалізацією становили групу
хворих з ізольованим хейлітом. До поширеного ураження відносили ті випадки,
коли патологічний процес поширювався більш, ніж на 5% загальної поверхні шкіри.
Тобто, до уражень червоної кайми та пероральної ділянки приєднувалась шкіра
інших частин тіла чи кінцівок. При універсальному ураженні (еритродермія)
патологічний процес займав весь шкірний покрив.
Ступінь тяжкості перебігу захворювання визначали на підставі наступних
критеріїв: кількості рецидивів протягом одного року; середньої тривалості
рецидивів, ступеня поширеності ураження. Відповідно виділяли: легкий,
середньо-важкий та важкий перебіг АХ. Легкий перебіг АХ діагностували у випадку
наявності 1-2 загострень на рік з тривалістю періоду загострення до 1 місяця та
з залученням до патологічного процесу до 5% поверхні тіла. При середньо-важкому
перебігу число загострень збільшувалось до 3-4 на рік, тривалістю від 1 до 2
місяців; при цьому площа ураження збільшувалася до 15% поверхні тіла. При
важкому перебігу АХ спостерігається більше чотирьох загострень на рік, з
тривалістю від 1,5 місяців до перманентного існування шкірного процесу. Замість
ремісій мали місце нетривалі періоди стихання запальних змін шкіри. Висипання
поширювалися на площу шкіри, яка перевищує 15% поверхні тіла, аж до розвитку
еритродермії.
Для кількісного визначення тяжкості перебігу дерматозу при первинному огляді та
у динаміці спостереження за хворими застосовували систему бальної оцінки
ступеня тяжкості АД – SCORAD, розроблену групою вчених європейських країн
[219]. Спочатку проводили визначення і оцінку ознак, які характеризують
інтенсивність шкірного процесу (об’єктивних симптомів). До них у системі –
SCORAD віднесена: 1) еритема (гіперемія); 2) набряк/утворення папул; 3)
мокнуття/кірочки; 4) екскоріації; 5) ліхеніфікація; 6) сухість шкіри. Ділянки
шкіри дитини, які вибираються для оцінки, представляли із середньою
інтенсивністю кожну з ознак у цього хворого, крім ділянки найбільшого ураження.
Однак т
- Киев+380960830922