РОЗДІЛ III. ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ
ЗАСАДИ ПОМІЩИЦЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
3.1. Земельна власність поміщиків
Земля – матеріальна основа сільськогосподарського виробництва. Від того, як
було забезпечене землею поміщицьке господарство, в значній мірі залежала
ефективність господарства, його здатність забезпечити ринок аграрною продукцією
та сировиною. Щоб більш повно показати основні шляхи ринкової еволюції
поміщицького господарства Харківської губернії другої половини ХІХ – на початку
ХХ ст. необхідно зупинитися, насамперед, на питанні про земельну власність, про
зміни в землеволодінні та землекористуванні.
Питання про земельну власність і відповідні до неї відносини людей у процесі
аграрного виробництва було найважливішим у пореформеному розвитку Росії. Земля
як найважливіший засіб виробництва і основна умова господарської діяльності
переважної більшості населення Росії, після скасування кріпосного права
залишалося тією базою, на якій будувались економічні розрахунки поміщиків і
селянства та взаємовідносини між ними [262, с.48]. Внаслідок скасування
кріпосного права розвиток приватного землеволодіння полягав у переході від
становості до безстановості, в утворенні буржуазної приватної власності на
землю. Після реформи 1861 р. багато дворян розорювалися та продавали власні
маєтки. З кожним роком серед приватних землевласників зростала частка купців,
міщан, селян. Але тим не менш зберігалося панування поміщицького
землеволодіння, більш того лави поміщиків поповнювались вихідцями з купців,
почесних громадян та інших станів, деякі представники яких інколи отримували
дворянство.
Простежимо еволюцію поміщицького землеволодіння Харківської губернії другої
половини ХІХ – на початку ХХ століття, визначимо значення різноманітних
факторів, які впливали на мобілізацію землеволодіння в досліджуваний період.
Найбільш цінним джерелом для вивчення розміщення та структури приватної
земельної власності є переписи ЦСК Росії 1877, 1987, 1905 рр., однак, це
джерело має ряд недоліків. Автори вступу до матеріалів перепису 1887 р.
пояснювали недоліки попереднього обстеження тим, що багато власників не
повідомляли дані про кількість непридатної землі, труднощами з реєстрацією
земельних ділянок, на які ніхто не пред’являв власних прав. Багато
землевласників не мали документів на право власності землею, що викликало
нескінчені свари та непорозуміння. Це значно ускладнювало земельну реєстрацію,
яку проводили різні відомства для власних цілей. Наприклад, у поземельному
списку Вовчанського повіту, складеному при проведенні перепису ЦСК у 1878 р., у
32-х випадках не вказана площа приватних володінь [125, Ф.51, Оп.1, спр.312].
Відповідно до докладного списку Харківського повіту, в приватній особистій
власності знаходилось 78929 дес. (30,4% всієї площі повіту), а за окладними
книгами земської управи – 111999 дес. (38,9%). Ці розходження можна пояснити
тим, що в останньому випадку старозаїмочні землі селян в одних випадках
зараховувались як приватновласницькі, а в інших – як надільні [129, с.66].
За даними „Статистики землевладения 1905 года”, земельна площа Харківської
губернії становила 4497271 дес. землі. Порівнюючи цю кількість з вказаним у
1877 та 1887 рр., бачимо, що площа стала більшою проти 1877 р. на 37088 дес.,
або на 0,83%, і меншою проти 1887 р. на 20171 дес. або на 0,45% [98, с.36].
Багато землевласників не мали документів на право володіння землею, що
викликало нескінчені спори та непорозуміння. Це значно ускладнювало земельну
реєстрацію яку проводили різні відомства для своїх цілей. Частково розбіжності
пояснювалися тим, що старозаїмочні селянські землі в одному випадку
зараховувались як приватновласницькі, а в іншому – як надільні. Площа приватних
володінь губернії становила: 1877 р. – 1660406 дес., 1887 р. – 1644456 дес.,
1905 р. – 1608349 дес.
За характером володінь 4497271 дес. земельної площі Харківської губернії у 1905
р. розподілялись наступним чином: приватні володіння – 1608349 дес. (35,8%);
надільні землі – 2663142 дес. (59,2%); казенні, удільні, монастирські, церковні
та інші землі – 225780 дес. (5,0%).
Розглянемо якою була питома вага поміщицького землеволодіння у загальному та
приватному землеволодінні губернії.
Таблиця 3.1.
Питома вага поміщицького землеволодіння Харківської губернії в 1905 р.*
Повіти
Площа землеволодіння дес.
Питома вага поміщицького %
загального
приватного
поміщиць-кого
у загаль-ному
у приват-ному
Харківський
226188
85459
65672
29,1
76,8
Охтирський
225078
98708
67387
30,0
68,3
Богодухівський
269876
91132
76582
28,4
84,0
Валківський
162483
64853
52968
32,6
81,7
Вовчанський
322634
133991
104862
32,5
78,2
Зміївський
437315
137491
89478
20,5
65,0
Ізюмський
678051
343665
240536
35,5
70,0
Куп’янський
585737
190573
157882
26,9
82,8
Лебединський
249429
113562
88901
35,6
78,3
Старобільський
1055986
213459
166834
15,8
78,1
Сумський
254494
135456
118589
46,6
87,5
Харківська губернія
4497271
1608349
1229691
23,3
76,4
* Статистика землевладения 1905 года. Вып.33. харьковская губерния. – СПб.,
1906. – С.14-25.
Виходячи з аналізу таблиці 3.1. ми бачимо, що питома вага поміщицького
землеволодіння у загальному та у приватному становила 23,3% та 76,4%. В цілому
по українських губерніях ці показники становили 31,6% та 67,7%, по Європейській
Росії ці показники становили 17,1% та 66,5% [99, c.58-79]. По губернії
найбільшою питома вага поміщицького землеволодіння у загальному була у
Сумському повіті (46,6%), Лебединському (35,6%) та Ізюмському (35,5%).
Найбільшою питома
- Киев+380960830922