РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ І КЛІНІЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ТА МЕТОДІВ
ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика об’єкту експериментальних досліджень
Експерименти проведено на 52 статевозрілих морських свинках-самцях, які є
найбільш придатними для таких досліджень. Маса тіла тварин становила 550-600 г.
При проведенні дослідів дотримувались "Правил використання лабораторних
тварин", 1984.
Опікову травму відтворювали згідно методики, розробленої на кафедрах біохімії
та гістології Тернопільської державного медичного університету [37а]. Опік
наносили під загальним ефірним наркозом водяною парою при температурі 96-97 0С
на епільовану поверхню шкіри спини протягом 60 секунд. Розміри ділянки ураження
визначали за спеціальною таблицею [72] і вони становили 18-20 % поверхні тіла
тварин. Результати візуальних спостережень пошкодженої ділянки шкіри тварин
засвідчили глибокі ураження з формуванням струпу, що відповідає опіку ІІІБ-ІV
ступеня.
Піддослідні тварини були розділені на такі групи: тварини з некорегованою
опіковою патологією; морські свинки з опіковою травмою, яким після некректомії
рани покривали ЛК; тварини з опіковою травмою, яким після некректомії рани
покривали ФК.
Тварини всіх груп утримувались на загальноприйнятому раціоні віварію
Тернопільського державного медичного університету. При щоденному огляді
контролювали загальний стан, ступінь прояву місцевих змін в ділянці опікової
рани, масу тіла і летальність морських свинок.
Об'єктом дослідження була опікова рана, її центральна та крайові ділянки. Для
дослідження морфофункціональних змін в ділянці пошкодження у динаміці опікової
хвороби проводили забір біоптатів під ефірним рауш-наркозом в строки, що згідно
сучасних уявлень [24], відповідають стадіям опікової хвороби: 7, 14 і 21 доби
(відповідно – стадії ранньої і пізньої токсемії та септикотоксемії). Перед
забором матеріалу оглядали опікову поверхню, відзначали стан опікового струпа і
наявність чи відсутність гнійних ускладнень в ділянці рани. Після проведення
некректомії та накладання ЛК чи ФК звертали увагу на щільність прилягання,
терміни фіксації, вимірювали розміри рани.
2.2. Характеристика об’єкту клінічних досліджень
У період з 2003 по 2006 рр. в Тернопільському обласному опіковому відділенні
під нашим спостереженням знаходилось 116 опечених хворих з поверхневими і
глибокими опіками від 9 до 64 % поверхні тіла. Обстежених пацієнтів було
поділено на 2 групи. Перша група - хворі з індексом тяжкості ураження (ІТУ) до
30 од – 64 опечених хворих і 2 група - опечені з ІТУ понад 30 од – 52 хворих.
Кожну групу в залежності від методу місцевого лікування було поділено на 3
підгрупи: традиційний метод лікування (підгрупа А) і використання
ксенодермотрансплантатів (підгрупи Б, С) (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих в залежності від характеру опікового ураження і методів
лікування
Серія спостережень
(клінічні підгрупи
хворих)
Кількісний розподіл опечених
загальне число хворих
з ІТУ до 30 од
з ІТУ понад 30 од.
Лікування з використанням некректомії та ФК
38
20
18
Лікування з використанням некректомії та ЛК
42
24
18
Лікування традиційними методами
36
20
16
Разом
116
64
52
Серед обстежених хворих було 68 осіб (58,6 %) чоловічої, та 48 (41,4 %) жіночої
статі віком від 2 до 68 років (табл. 2.2).
Причиною опіків (табл. 2.3.) у 61 хворого ( 52,6 %) були гарячі рідини, у 39
(33,6 %) - полум’я.
Таблиця 2.2
Вікові межі обстежуваних хворих
Вікові межі, повних років
Кількість хворих
%
2 – 14
26
22,4
15 – 60
56
48,3
61 і старше
34
29,3
З наведених у таблиці 2.2 даних видно, що більшість опечених становили люди
працездатного віку – 56 чол. (48,3%), ще 34 хворих (29,3 %) мали похилий вік,
тобто старші 60 років.
Таблиця 2.3
Характеристика опечених хворих за причинним фактором
Причинний фактор
Кількість хворих
%
Конктакт з гарячими рідинами
61
52,6
Полум’я
39
33,6
Електричний струм
6
5,2
Інші
10
8,6
Опечені хворі - мешканці м. Тернополя та ближніх районів поступали в опікове
відділення після термічної травми. Частина потерпілих після ураження
знаходилась на лікуванні в хірургічному та травматологічному відділеннях
центральних районних лікарень області (ЦРЛ), звідки після виведення із стадії
шоку переводилися до обласного опікового відділення. Більшість із цих хворих
консультувалися комбустіологами опікового відділення, що забезпечувало
дотримання послідовності в тактиці лікування.
Загальне лікування опечених здійснювали за принципом компенсації порушених
гомеостатичних функцій організму та загоєння опікових ран. Так, у гострому
періоді ОХ (шок, токсемія) до переліку основних лікувальних заходів входили:
протишокова інфузійно-трансфузійна терапія, спрямована на відновлення об’єму
циркулюючої крові (ОЦК), об’єму циркулюючої плазми (ОЦП), об’єму циркулюючого
білка (ОЦБ);
дезінтоксикаційна терапія за принципом гемодилюції з сеансами форсованого
діурезу;
імуно- та антибіотикотерапія, як системні заходи мобілізації імунологічної
резистентності ;
корекція метаболічних порушень, стабілізація клітинних мембран, спрямована на
відновлення функцій трансмембранного обміну і окисно-відновного потенціалу;
парентеральне і ентеральне зондове харчування;
превентивна профілактика внутрішньолікарняної суперінфекції (забезпечення
абактеріального середовища на основі застосування елементів коригування
чинниками замкненого довкілля, зокрема, шляхом застосування генераторів
інфрачервоного і ультрафіолетового випромінювання, негативних аероіонів та
ін.).
Об’єм рідини для здійснен
- Киев+380960830922