Особистість композитора в українській музичній культурі ХХ ст.

РОЗДІЛ 2. Тенденції об’єктивації особистості композитора в українській музичній
культурі ХХ ст.
2.2. Особистість композитора періоду “фольклорної хвилі”
(початок ХХ ст. – 50-ті роки)
91
2.3. Особистість композитора нової “стилістичної хвилі”
в музичній культурі 60 – 90-х років ХХ ст.
123
ВИСНОВКИ
150
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
154
ВСТУП
Актуальність дослідження. У всі часи проблема людини, формування її особистості
хвилювала мислителів, які намагалися зрозуміти внутрішню організацію людської
істоти, мотиви її діяльності, моральні аспекти її поведінки. І це цілком
зрозуміло, оскільки за пізнанням природного і соціального світу завжди стоїть
проблема буття самої людини. Інтерес до особистості в нашому суспільстві
постійно зростає, зростає і важливість теоретичного вивчення особистості у всіх
аспектах її буття і діяльності. Підвищується увага до цієї проблеми і в
дослідженнях культури, літератури, мистецтва. Разом з тим, особистісне начало
все активніше проявляється у самому мистецтві.
Прогресивні суспільні рухи різних історичних епох завжди знаходили відображення
у творчості композиторської еліти усіх країн та народів. Тому винятково
важливим є дослідження внутрішнього світу автора музичного твору, його
особистості, здатності до творчого самовираження, небайдужості до вузлових
процесів та подій життєдіяльності суспільства. Не зменшуючи роль інших
композиторів, у дисертації досліджуються особистості таких видатних українських
композиторів, як К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, Л. Ревуцький, Б.
Лятошинський, М. Скорик, В. Губаренко, Леся Дичко, які суттєво вплинули на
перебіг культурних процесів в Україні.
Проблема реалізації особистості митця в його творах має теоретичну і практичну
цінність. Від знання того, як і в якій мірі особистість митця розкривається в
його професійній діяльності, яким є співвідношення об’єктивного й суб’єктивного
начал у художньому творові, залежить об’єктивність оцінки цілих художніх
напрямків, репрезентантів, яких іноді несправедливо звинувачують у
суб’єктивізмі.
Персональний обшир композиторської діяльності в Україні другої половини ХХ ст.
(мистецький набуток С. Людкевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, К.
Данькевича, Ю. Мейтуса, В. Губаренка та ін.) різноаспектно досліджували М.
Гордійчук, А. Завальнюк, О. Зінькевич, Л. Кияновська, М. Копиця, С. Лісецький,
Л. Пархоменко та ін. Проте слід зазначити, що проблема особистості композитора
в цілому в історії української культури, й ХХ ст., зокрема, ще не стала
об’єктом спеціального комплексного наукового дослідження. Здоланню цієї
прогалини до певної міри сприятиме дане культурологічне дисертаційне
дослідження.
Зв’язок дослідження з науковими програмами. Дисертація виконана у відповідності
з державними комплексними програмами Міністерства культури і мистецтв України:
“Державною програмою розвиту культури на період до 2007 року”, затвердженою
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 року № 1235; “Програмою
розвитку музейної справи на період до 2005 року”, затвердженою Постановою
Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 року № 442, а також згідно з планом
наукових досліджень кафедри теорії та історії культури Київського національного
університету культури і мистецтв “Художні процеси в суверенній Україні”.
Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на опрацьовані літературні
наукові джерела та архівні матеріали, проаналізувати й узагальнено окреслити
феномен особистості композитора у розвитку музичної культури України ХХ ст.
Досягнення означеної мети передбачає вирішення таких завдань:
виявити підходи до наукової розробки даної проблеми;
уточнити понятійно-категоріальний апарат дослідження;
окреслити історико-культурологічні чинники розвитку української композиторської
творчості;
визначити місце особистості композитора в музичній культурі першої половини ХХ
століття;
проаналізувати особливості особистісно забарвленої творчості українських
композиторів другої половини ХХ ст.
Об’єкт дослідження: українська музична культура ХХ століття.
Предмет дослідження: творча особистість композитора в історії української
музичної культури ХХ століття.
Хронологічні межі. В дисертації досліджується особистість композитора в історії
музичної культури протягом ХХ століття, адже саме цей період позначився новими
тенденціями розвитку музичної культури: відкриваються широкі можливості
особистої самореалізації композиторів, відбувалося критичне осмислення
мистецького досвіду з огляду на реалії сучасного суспільного життя. Унаслідок
спостерігається поява новітніх напрямків у музичному мистецтві, що, безумовно,
позначиться на подальшому розвиткові духовної культури українського народу, у
тому числі й на становленні нової генерації професійних композиторів.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:
- на основі опрацювання значної кількості наукових джерел з позицій сучасної
методології уперше в українській науці здійснено історико-культурологічне
дослідження особистості композитора в історії української музичної культури ХХ
ст.;
- визначено підходи до дослідження проблеми, як от: контекстний підхід,
розроблений на грані теоретичних концепцій Ю. Лотмана і М. Бахтіна;
культурологічний підхід, впроваджуваний В. Медушевським та Ю. Чеканом;
соціокультурний підхід, задіяний у працях Б. Ананьєва, І. Кона та О. Леонтьєва;
ціннісний підхід М. Арановського, Є. Басіна, М. Лохтіної та ін.;
- встановлено причинно-наслідковий зв’язок між конкретно-історичними умовами
розвитку суспільства й унікальністю особистості композитора;
- виявлено тенденції об’єктивації особистості композиторів в різні періоди
розвитку україн