РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ
ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТАТІ
ЯК ЧИННИКА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТІСНОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
2.1. Концептуальна модель дослідження взаємозв'язку психологічної статі й особистісної ідентичності
За результатами проведеного теоретичного аналізу було визначено зміст феномену психологічної статі, яка охоплює в собі усвідомлюване та особистісно прийняте співвідношення маскулінно-фемінних рис, що є провідним компонентом статевої ідентичності особистості. Вираженість та домінування маскулінних або фемінних рис утворює відповідну структуру психологічної статі, яка може бути андрогінною, домінантною та недиференційованою. Провідним виміром, що визначає модальність статевого самоусвідомлення індивіда є статева самооцінка, що відображає ступінь близькості реальних та бажаних маскулінно/фемінних властивостей індивіда.
Іншими параметром дослідження психологічної статі є її узгодженість з гендерними складовими статевої ідентичності. Так, рівень близькості бажаних маскулінно/фемінних властивостей та стандартного ідеального образу чоловіка або жінки, відображає ступінь стереотипності психологічної статі, а саме: відповідність ідеальних маскулінно-фемінних рис гендерним нормам вказує на високу стереотипність психологічної статі і, навпаки, відхилення від розповсюджених стандартів свідчить про її індивідуальність та нестандартність.
Узгодженість психологічної статі з гендерними нормами проявляється також через відповідність ідеальних маскулінно/фемінних властивостей та ідеальної складової соціальної статі, тобто бажаної презентації себе соціальному оточенню як представника певної статі. Так, невелика відмінність ідеального та соціального психостатевого "Я" свідчить про цілісність статевої ідентичності, проявом чого є автентичність ідеальної проекції соціальної статі індивіда, тоді як їх віддаленість є свідченням конфліктності психологічної статі в структурі статевої ідентичності.
Отже, провідними вимірами дослідження психологічної статі є вираженість маскулінно-фемінних складових, структура психологічної статі, статева самооцінка, а також стереотипність психологічної статі та цілісність статевої ідентичності.
Основним проявом ідентичності є самоставлення, яке являє собою цілісне, одномірне та універсальне утворення, що відображає особистісний смисл "Я" для самого суб'єкта, який є похідним від його реального буття та об'єктивної позиції у соціумі. Самоставлення відображає більш менш стійкий ступень позитивного або негативного ставлення індивіда до самого себе та утворює емоційно-оцінний компонент ідентичності. Зміст та структура самоставлення залежать від соціальної ситуації розвитку індивіда, яка визначає певну ієрархію діяльності та мотивації, в контексті якої відбувається осмислення власного "Я", а також детермінує діапазон емоційних переживань, які відображають це осмислення [155].
Самоставлення як відображення смислу "Я" для суб'єкту складається з двох підсистем: системи самооцінок та системи емоційно-ціннісних самоставлень, а саме: самоповага та аутосимпатія являють собою два різних типи самоставлення.
Самоповага передбачає процес оцінки себе у порівнянні з деякими соціально значущими критеріями, нормами, еталонами, тобто уявленнями про успішного індивіда, що утворюють ідеальний образ "Я" суб'єкта. Отже, оцінне самоставлення, що виникає в результаті соціального порівняння охоплює такі складові самоставлення як впевненість в собі та самоповага, а також, визначає модальність віддзеркаленого самоставлення, яке є незалежним та високостабільним виміром самоставлення, що являє собою "перенесене всередину ставлення оточуючих" [179,289] та відображає переконання у позитивному або негативному ставлення з боку соціального оточення.
Аутосимпатія - самоставлення пов'язане з безпосереднім переживанням безоцінних позитивних або негативних емоцій та почуттів на адресу власного "Я" індивіда, що є відображенням духовної цінності власної особистості. Якщо самоповага пов'язана із прагненням відповідати соціально бажаному образу "Я", то прийняття себе не передбачає порівняння з соціальними нормами та еталонами, та є узагальненим відчуттям самоприйняття, симпатії до себе, переживанням власної цінності, яке не має зовнішніх по відношенню до особистості оцінних чинників. Головними вимірами емоційного самоставлення, є аутосимпатія та самоприйняття, а також наявність чи відсутність схильності до самозвинувачення.
Важливим виміром самоставлення є також саморозуміння, що зумовлено розвитком рефлексивних здібностей, рушійною силою та мотиваційною детермінантою якого є самоінтерес, який відображає зацікавленість індивіда у пізнанні свого внутрішнього світу [78]. Саморозуміння є однією з провідних характеристик особистості, що визначає рівень її зрілості, а також зумовлює її здатність до самоактуалізації [165]. Рівень саморозуміння відображає сформованість рефлексивного компоненту ідентичності, який є важливим критерієм її визначеності та глибини.
Становлення особистісної ідентичності охоплює також формування системи смисложиттєвих орієнтацій, зрілість якої передбачає визначеність життєвих цілей, результативність та емоційну насиченість життєвого процесу та наявність внутрішнього локусу контролю, що є необхідною передумовою реалізації індивідом власного життєвого плану та його здатності до самокерування. Отже, смисложиттєві орієнтації являють собою регулятивно-організуючий принцип індивідуального буття та утворюють екзистенційно-регулятивний компонент особистісної ідентичності.
Перспективним напрямом дослідження ідентичності є інтерретація особистісної самоідентифікації в контексті теорії самоактуалізації А. Маслоу, який вважає ідентичність "базисним концептом" екзистенційної психології, спрямованої на вивчення справжньої особистості і справжнього людського буття та подолання розбіжностей між прагненнями та можливостями індивіда, через особистісну самоактуалізацію" [1