Розділ 2. ХОЛМСЬКА ЄПАРХІЯ У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ ХОЛМЩИНИ І ПІВДЕННОГО ПІДЛЯШШЯ
Холмщина - в історичні часи етнічна українська територія, висунена найдальше на північний захід, вздовж ріки Буг (тепер Західний Буг). В сучасному найменуванні цієї історичної території маються на увазі воєводство Любельське і найсхідніші повіти Мазовецького, утворені у 1999 р. з Білопідляського, Холмського, Люблинського і Замостського воєводтв 1975 р. Точніше це території Грубешівського, Томашівського, Замостського, Красноставського, Білгорайського, Холмського, Володавського, Більського та Радинського повітів, з яких у 1912 р. була утворена Холмська губернія.
Ці землі, розташовані на лівому березі ріки Бугу, здавна були заселені східнослов'янськими племенами. У VI-VII ст. тут існувала ранньослов'янська держава, створена племенами дулібів, які жили по обидва боки ріки Буг. Про дулібів згадує літописець Нестор у "Повісті временних літ", зазначаючи що авари (обри) воюючи проти слов'ян примусили слов'янське плем'я дулібів коритись їм[228, с. 7]. (Аварський каганат існував у Панонії в VI-VII ст.). У іншому місці Неcтор, оповідаючи про слов'янські племена, з яких утворилася Русь, каже: "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни,..." [228, с. 8].
Назва Волинь походить від назви центру землі - міста Волиня, який існував у давнину при устю річки Гучви в Буг на місці теперішнього села Городок Надбузький. До сьогодні збереглися сліди давнього городища овальної форми, яке стрімким урвищем обривається в сторону Бугу. З заходу, де не було природних перешкод, збереглися сліди подвійного валу і рову. Судячи з того, що назва міста поширилася на велику територію і її мешканців, які замість племінної назви дулібів[302, Т.I, с. 206-208] приймають нову - волиняни, можна припустити, що Волинь був центром доволі великої і на певному етапі сильної держави. Ймовірно, про неї згадує у своїй праці арабський географ Масуді, який жив у X ст. Він розповідає, що "в давнину" слов'янське плем'я валінана, за володіння свого короля Манджака, панувало над іншими слов'янcькими народами, але пізніше ця держава розпалася з причини незгоди та внутрішніх непорозумінь. Ще більш загальною є звістка у іншого арабського письменника Ібрагіма ібн Якуба про державу Влінбаба і її короля Маху. Але, слідуючи за Грушевським [302, Т.I, с. 378] та Кордубою [355, с. 25], можна прийняти, що держава дулібського племені зі столицею у Волині стає центром політичної сиcтеми в IX ст. чи може при його кінці. Можливо, що до виступу на історичну арену Русі Києва це було перше більше слов'янське державне утворення на території України. Але ця держава не проіснувала довго, і можливо, не пережила свого засновника, князя Маджака. Розпадається вона на багато окремих територій, центрами яких стають міста Буськ, Червень та ін.
Давній Червень розташовувався у тій же ж південній частині теперішньої Холмщини неподалік від сіл Чермно - Вакиїв, над річкою Гучвою. Тут досі збереглися останки городища, що складалося з трьох окремих укріплень, оточених валами. Частина піль має назву "Червенець". Географічна близькість Волиня і Червеня (25 км) виключає їх одночасну політичну гегемонію в регіоні. Отже, щойно після падіння ролі Волиня зміг піднятись Червень.
"Пішов Володимир до ляхів і зайняв городи їх - Перемишль, Червен та інші городи, які є до сьогодні під Руссю." [228, с. 49; 302, Т.I, с. 489-491]. Так вперше на сторінках літопису зустрічається згадка про Червень. Правда, на короткий час городи червенські попадають під владу Польщі - у 1018 р. їх займає король Болєслав Хоробрий, але вже у 1031 р. князь Ярослав повертає їх до Русі. Згадка про червенські городи свідчить, що м. Червень було центром конкретної області, вже деякий час усталеної в своїх границях.
Майже одночасно з приєднанням Червенських городів відбулося і приєднання до Русі Підляшшя. Про це посередньо свідчить звістка літопису про похід Володимира Великого на ятвягів у 993 р., який міг відбутися лише при належності Берестейщини, яка включала в той час і Підляшшя, до Русі.
По смерті Ярослава Мудрого (1054 р.) почалося роздріблення єдиної держави. Забужжя в складі Волинського князівства зі столицею у Володимирі дістається синові Ярослава Ігореві, але вже у 1057 р. Ізяславом Ярославовичем приєднується знову до київського стола. У березні 1073 р. Волинь вдруге стає окремим князівством. На столі у Володимирі засідає князь Всеволод Ярославович. Ізяслав, прогнаний з київського князівства, разом з польським королем Болеславом нападають на Берестя, але Володимирові Мономаху вдається в скорому часі привести до примирення з Польщею у пограничному місті Сутійську, в Червенській землі.
Міжусобна боротьба за княжі столи привела до битви на Нежатиній Ниві під Черніговом у 1078 р., в якій загинув князь Ізяслав. По його смерті відбувся перерозподіл столів і Волинь припала Ярополкові Ізяславовичу. Після його смерті під стінами Звенигорода у 1087 р. Берестейщина від'єднується від Волині і разом з Турово-Пинським князівством припадає його братові Святополку, а Волинський стіл дістається Давидові Ігоревичу. Зрадливе осліплення теребовельського князя Василька Давидом викликало війну за Волинське князівство. У ході війни Давид здобуває міста Червень та Сутійськ, а пізніше Володимир. Але з'їзд князів 1100 р. у Витичі коло Києва признає Давида Ігоревича винним у заколоті і відбирає в нього волинський стіл, передаючи його Ярославу Святополковичу. Та між ним і Володимиром Мономахом розпочалася боротьба за волинський стіл, яка закінчилася загибеллю Ярослава у 1123 р.
Після смерті Володимира Мономаха Турово-Пінське князівство з Берестейщиною і Поліссям припали його синові Вячеславові, а Волинь з Забужжям - іншому синові Андрієві, якого змінив у 1135 р. князь Ізяслав Мстиславич. З цього часу Волинь переходить у тривке володіння роду Мстиславичів Мономаховичів, і перебуває в їх руках до середини XIV ст.
Приблизно в цей же час Берестейщина з Підляшшям виділяються від Турово-Пінського в окреме кня