РОЗДІЛ 2
МІСЦЕ МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ
2.1. Становлення міжнародної суб'єктності неурядових організацій
Як було зазначено у попередньому розділі, однією з характерних рис сучасної системи міжнародних відносин є її демократизація, що виявляється, серед іншого, в розширенні суб'єктної сфери міжнародних відносин. Хоч держави все ще залишаються основними гравцями на світовій арені, але зростає вплив та індивідуальна значимість інших суб'єктів, серед яких важливе місце посідають міжнародні неурядові організації.
Сама поява і еволюція неурядових організацій є невід'ємною частиною міжнародних відносин в цілому. Не дивлячись на те, що МНУО початку XIX ст. ще не можна було назвати міжнародними акторами у повному розумінні цього слова, з появою першої міжнародної НУО - "Британського і Міжнародного товариства Боротьби проти Рабства" (1823 р.) можна, мабуть, говорити про появу нового типу учасників в системі міжнародних відносин. В кінці ХІХ - на початку XX ст. створюється цілий ряд добровільних товариств, в основному професійних та релігійних. У 1905 році нараховувалося 134 МНУО, у 1958 р. - їх вже близько тисячі [205].
Чисельність неурядових організацій у світі, з моменту виникнення першої з них, постійно збільшувалася і вже до кінця XIX ст. набагато перевищувала кількість створених до того часу міжурядових організацій.
На нашу думку, причиною виникнення такої тенденції у світовій політиці було те, що на той час з'явилася необхідність розширення недержавного співробітництва на міжнародній арені. До речі, саме уряди держав постійно виявляли зацікавленість у безпосередній участі неурядових організацій у міжнародних справах. У свій час це призвело до включення до Статуту Ліги Націй (найбільшої міжурядової організації на момент її існування) статті № 24, яка повинна була регулювати відносини цієї організації з неурядовими організаціями. Паралельно з цим у міжнародному праві склався цілий ряд норм та інститутів, необхідних для успішного функціонування МНУО.
Певний етап у розвитку міжнародних неурядових організацій дослідники пов'язують з завершенням Другої світової війни і створенням Організації об'єднаних націй.
Представники неурядових організацій наполягли на тому, щоб у текст основоположного документу була включена стаття під параграфом 71, в якій Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР) рекомендувалося проводити відповідні консультації з неурядовими організаціями, зацікавленими у питаннях, що входять до її компетенції [345].
МНУО відіграли особливо важливу роль у включенні до Статуту тільки що створеної ООН положення про права людини, брали участь у розробці тексту Загальної декларації прав людини в якості "неофіційних консультантів, які пропонували ідеї і висували пропозиції", подальшому обговоренні і поширенні принципів Декларації в книгах, періодичних виданнях, статтях і виступах на чисельних конференціях [125].
В роки "холодної війни", не дивлячись на те, що міжнародні НУО почали брати все більш помітну роль в діяльності ООН, і для цього відкрилися більш широкі можливості, в тому числі для участі у слуханнях, дискусійних форумах, регулярних брифінгах і діалогах з урядами, участь неурядових організацій почала набувати все більш суперечливого характеру по мірі того, як МНУО втягувалися у політику холодної війни.
Деякі західні країни (зокрема, США) розглядали неурядові організації з країн Варшавського договору в якості організацій, що представляють інтереси комуністів, і навпаки, ряд західних антикомуністичних МНУО сприймалися за залізною завісою як організації, що фінансуються Центральним розвідувальним управлінням (ЦРУ). Це протистояння знайшло відображення в роботі Комітету ЕКОСОР з неурядових організацій. Посилення підозр до МНУО призвело до того, що питання про них було знову розглянуто. У прийнятій в результаті у травні 1968 року Резолюції 1296 (XLIV) були передбачені нові процедури проведення консультацій, вимога стосовно регулярного надання звітів акредитованими НУО (включаючи інформацію про будь-які внески від урядів), процедура анулювання статусу і деякі інші зміни. В резолюції містився конкретний заклик до розширення участі НУО з країн, що розвиваються [18].
У 60-ті роки МНУО почали брати участь у спеціальних заходах ООН. Зокрема, велика група правозахисних неурядових організацій взяла участь у Міжнародній конференції з прав людини (1968 р.).
В цей період утворюються сотні міжнародних НУО. Вони спрямовують свою діяльність на сприяння втіленню в життя прав людини, проголошених у Загальній декларації прав людини. Виникнення нових МНУО зумовлювало і те, що саме в цей період були прийняті і вступили в силу перші юридичні обов'язкові акти у сфері захисту прав людини - Пакт про громадянські і політичні права та Пакт про економічні, соціальні і культурні права, а також цілий ряд конвенцій, які закріплювали визнання того, що захист прав людини не є справою лише одних держав.
З прийняттям цих важливих міжнародних договорів не лише закріпилася правова основа діяльності неурядових організацій, але й конкретизувалося правове поле, в рамках якого могли діяти міжнародні НУО. Саме в цей період виникли такі МНУО, як Міжнародна Амністія (1961р.), Міжнародна федерація прав людини, Міжнародна федерація "Земля людей" та ін [143].
Особливим поштовхом до створення незалежних НУО у Західній Європі стало широкомасштабне святкування 20-ї роковини Загальної декларації прав людини. Разом з появою нових, "суто правозахисних організацій", питання прав людини почали посідати вагоме місце в неурядових організаціях широкого профілю, створених раніше.
Певним стимулом для розвитку міжнародних неурядових організацій стала сформована в рамках Гельсінського процесу ідея "третьої корзини". Під її впливом у Східній Європі в цей період почали створюватися правозахисні Гельсінські групи. У Франції був створений Комітет з підтримки і координації дій цих груп, який готував регулярні звіти пр