Вы здесь

Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі (порівняльно-правове дослідження).

Автор: 
Крижанівський Віктор В\"ячеславович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002432
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ЯК ГАРАНТІЯ ПРАВА ОСОБИ НА
ЗАХИСТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
2.1. Обов'язок доказування винуватості особи і заборона покладати його на обвинуваченого

Презумпція невинуватості пов'язана з правилом про обов'язок доказування, що особливо чітко виявляється, коли це правило формулюється негативно: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України); обвинувачений не має обов'язку доказування своєї невинуватості, а також надавати докази на свою некористь (ст. 74 КПК Польщі) [59, c. 60; 106, c. 32] та "...доказувати винуватість обвинуваченого, не потребуючи від нього необхідності доказувати свою невинуватість" [47, с. 56] у США. В цьому розкривається зміст дуже важливого процесуального положення, що безпосередньо виходить з презумпції невинуватості і має назву в теорії кримінального процесу "onus probandi" - тягар доказування обвинувачення лежить на обвинувачеві; обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість.
За терміном "onus probandi" стоїть поняття доволі складне, але розібратися в ньому необхідно, бо інакше з'ясувати зміст і практичне значення презумпції невинуватості буде неможливо.
Доволі архаїчне слово "тягар" буквально означає ношу, в юридичній термінології розуміється як правовий обов'язок - продиктована законом необхідність певної поведінки [107, с. 44].
Той, хто вказує на якісь факти, повинен їх довести (affirmanti incumbit probatio). Якщо хтось стверджує - всупереч презумпції невинуватості - що та чи інша особа вчинила злочин, повинен це довести доказами. Така необхідність доведення в Польщі називається тягарем (обов'язком) доказування (ciezarem dowodu). Це положення, також знайшло своє відображення в рішеннях суду. Зокрема, вирок Апеляційного суду м. Лодзь від 25.05.95 року визначив: "Відповідно до принципів кримінального процесу обвинувачений не мусить доводити свою невинуватість, а лише обвинувач доводить його вину. При тому, довести так, щоб не виникло ніяких сумнівів стосовно правдивості доказів - прямих чи непрямих; останні можуть бути визнані доказами вини обвинуваченого лише при взаємозв'язку з іншими доказами, які вказують на єдину логічну версію скоєного, виключаючи будь-яку іншу версію" [80, c. 163].
Щоб дати відповідь на питання: "У чому полягає обов'язок доказування?", потрібно проаналізувати ті аспекти доказування, що стосуються розподілу процесуального навантаження по доказуванню між обвинуваченим (захисником) і органами держав, які відповідають за правильне вирішення справи. Це пов'язано насамперед з тим, що в теорії існує декілька значень доказування. В одному значенні під доказуванням ми розуміємо збирання, перевірку і оцінку доказів - фактичних даних, тобто дослідження обставин справи. У цьому розумінні на різних стадіях процесу доказування здійснюють органи розслідування, суд, а також притягнуті чи допущені ними до участі в справі обвинувачений, його захисник, потерпілий. У доказуванні, в такому розумінні, беруть участь також свідки, експерти, спеціалісти і т.д. [107, с. 45].
У більш вузькому значенні, власне логічному, під доказуванням у судочинстві розуміється обгрунтування доказами (аргументами) певних тверджень, тез, що висуваються в процесі доказування перед особою чи органом, який приймає рішення у справі. Тому акцент буде зроблено саме на останньому розумінні доказування, оскільки основна суть доказування в тому, що обов'язок доказування винуватості обвинуваченого лежить на тому, хто висунув, сформулював твердження про винуватість [108, с. 355].
Так, у США практично в більшості випадків кримінальне переслідування порушується і ведеться, а отже і обов'язок доказування покладено на поліцію, федеральне бюро розслідувань (ФБР) і органи атторнейської служби [109, с. 112].
Основним органом розслідування є поліція, до складу якої входять численні установи, які створюються різними владами. Прийнято розрізняти поліцію федеральну, поліцію штатів і місцеву.
Федеральна поліція включає і ФБР. Вона підпорядковується міністру юстиції (генерал-атторнею) США. ФБР розслідує найнебезпечніші злочини, які переслідуються за федеральними законами. ФБР - це також і контррозвідувальна служба США [109, с. 35].
Розслідуванням злочинів займаються також органи атторнейської служби.
Атторней - особа, яка здійснює правозастосовчу діяльність від імені та в інтересах довірителя. Таким довірителем може бути, наприклад, федеральний уряд штату чи орган місцевого самоврядування. Один з основних обов'язків атторнея - проведення розслідування порушень закону і пред'явлення обвинувачення в кримінальних справах [70, с. 113].
В Україні обов'язок доказування винуватості обвинуваченого на досудовому слідстві покладено на слідчого, тому що він виніс постанову про притягнення даної особи як обвинуваченого і пред'явив йому обвинувачення. Обов'язок доказування винуватості обвинуваченого в суді лежить на прокуророві, тому що він затвердив обвинувальний висновок і передав справу на розгляд суду, де він підтримуючи обвинувачення, бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудного (ст. 264 КПК, ст. 36 Закону України "Про прокуратуру") [110, с. 79].
Підкреслюючи виключність обов'язку доказування обвинувачем, ми тим самим визначаємо органи розслідування як суб'єктів, для яких доказування винуватості або невинуватості є їх процесуальним обов'язком [42, с. 24]. При невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків, результати діяльності відповідної особи визнаються недійсними, такими, що не мають правового значення. Так, постановою президії Закарпатського обласного суду від 11 січня 1988 року було скасовано вирок Ужгородського міського суду у зв'язку з тим, що слідчим прокуратури, який проводив досудове розслідування, не було порушено кримінальної справи, хоча суд і прийняв справу до розгляду та постановив вирок [111, с. 255].