РОЗДІЛ 2
Релігійна свідомість як теоретична проблема
Поняття свідомості. Проблема релігійної свідомості є сполученням двох елементів, кожен з яких невизначений. Насамперед треба з'ясувати, що таке свідомість. Адже саме це поняття має дуже багато значень і способів використання. Вже перші спроби визначити наукові межі його застосування свідчать, що у філософії, психології, медицині та юриспруденції поняття "свідомість" вживається по-різному. Щодо прикметника "релігійний", то в суто академічному зрізі про нього будемо говорити трохи далі.
Поняття свідомості є філософським терміном для означення сутності розумових та мисленнєвих процесів, які відбуваються в мозку людини. У юриспруденції термін "свідомо" є тотожним термінові "навмисно", тобто означає цілеспрямовану діяльність тієї чи іншої особи. В медицині "свідомість" позначає активність та здатність людини до комунікативних, цілеспрямованих, контрольованих дій. У психології даний термін вживається близько до поняття "вольової здатності" та "когнітивної здатності" й використовується переважно у зв'язці "свідоме-несвідоме". Варто лише згадати крилату фразу В.Джеймса, - "Ось вже 20 років як я засумнівався в сутності, яку називають свідомістю. Настав час, щоб повністю відкинути це поняття" [33; 359], - щоб зрозуміти, наскільки обережно психологи ставляться до поняття "свідомість".
Що ж криється під поняттям "свідомість" насправді? Пояснити це з наукової точки зору дуже важко, бо наука шукає спостереження, які не залежать від спостерігача. Це є особливістю методології сучасної науки. А у випадку з проблемою свідомості неможливо розділити спостерігача і те, що спостерігається, бо воно спостерігається через свідомість [190; 250]. До свідомості інших ми не маємо безпосереднього доступу, отже, науковим підходом буде описувати лише зовнішні прояви, які ми за звичкою приписуємо свідомості. І відповідно, з цих проявів судити про "структурованість" апарату свідомості.
Певний час у наукових колах побутувала думка, що, дослідивши мозок людини, можна розкрити способи та причини функціонування свідомості. На цьому шляху було зроблено багато відкриттів, які стосувалися психосоматичного зв'язку, проте структура свідомості так і не була розкрита. Чому? Тут варто згадати С.Рубінштейна, який писав, що мозок є лише органом психічної діяльності, а не її джерелом. Джерелом психічної діяльності він вважав навколишній світ, який впливає на мозок [134; 6]. Так само вважав і В.Джеймс, для якого поняття "свідомість" означало певного роду зовнішнє відношення, яке не є особливою речовиною чи способом буття [33; 368]. На нашу думку, свідомість є особливим способом організації психіки, ізоморфним до зовнішнього щодо людини світу. Тобто свідомість є образом світу в людині, відношення людини до цього світу. Індивідуальна свідомість ізоморфна як до предметного світу, так і до суспільної реальності, тобто колективного образу світу. Про це теж писав С.Рубінштейн коли, вказував, що відчуття, сприйняття та свідомість є образом зовнішнього світу, їхній гносеологічний зміст невідривний від їхнього предмета [134; 32]. Цю особливість людської психіки описував і Ж.Батай, який вважав, що уявити собі суть речей - значить пропускати такі уявлення крізь свідомість, яка нерозривно пов'язана з речами, які нас оточують [11; 18]. Так вважав і О.Леонтьєв, для якого свідомість у своїй безпосередності є картиною світу, що відкривається суб'єктові, в яку включений він сам, його дії та стани [80; 125].
Тут ми наближаємося до базової філософської проблеми співвідношення "об'єкт-суб'єкт". Багато дослідників останнім часом вказують, що цей підхід потребує перегляду. Наприклад, Є.Торчинов вважав неправомірною онтологізацію цього епістемологічного відношення, оскільки людина, на його думку, не стільки живе у зовнішньому світі, скільки переживає цей світ. Світ, який відображений у свідомості людини і, таким чином, включений у її свідомість, стає частиною того, що можна назвати "особистістю" [150; 345, 357]. На противагу цій думці, для С.Рубінштейна буття завжди виступає як протилежна до свідомості суб'єкта об'єктивна реальність [134; 56]. О.Леонтьєв, називає ототожнення психічного відображення світу та свідомості не більше, ніж ілюзією нашої інтроспекції [80; 125]. На нашу думку, ілюзорною є ідея, що можна побачити об'єктивний світ таким, яким він є поза сприйняттям певного спостерігача. Ми звикли розрізняти свою свідомість як дещо суб'єктивне (а значить, і недостовірне) та внутрішнє, на відміну від зовнішнього світу як чогось об'єктивного, незалежного (а значить, і достовірного). Але, по суті, зовнішній світ як наше сприйняття та наша свідомість є одним і тим самим. Тобто свідомість, окрім індивідуальності, є також і способом сприйняття світу й картиною цього світу і, можливо, єдиним світом, до якого ми маємо доступ, оскільки ми не знаємо світ поза нашим сприйняттям.
Якщо свідомість є способом сприйняття світу, то яку роль, місце й значення має несвідоме як поняття та як феномен людської психіки? Адже, як писав П.Рікьор, питання про свідомість настільки ж темне, як і питання про несвідоме [132; 153]. Що відображає несвідоме? Чи протилежне воно свідомості, чи є її частиною? Одним з перших про його існування почав замислюватися ще Г.Ляйбніц, якого цікавило, чи продовжується непомітна діяльність психічних сил за відсутності свідомості [29; 57]. Ф.Брентано взагалі заперечував існування несвідомого, мотивуючи це тим, що у нас не існує жодного психічного феномену, про який ми не мали б уявлення [15; 76]. Людиною, яка ввела в науковий обіг класичне поняття несвідомого, можна вважати Е.Гартмана. Головну увагу ми приділимо К.Юнгові, оскільки він розширив і завершив схему структури психіки, запропонованої його вчителем З.Фройдом. Ми використовуємо цю концепцію як найпомітнішу, хоча зазначимо, що вона далеко не єдина.
К.Юнг вважав, що несвідоме є основою свідомості. На його думку, свідомість веде свій рід від несвідомої психіки, яка старша свідомості і яка, зрештою, функціо
- Киев+380960830922