зміст протографу. Під останнім слід розуміти набір "мемуарних" чернеток та окремих зошитів, такий собі "історіографічний архів" дяка. Згодом, десь у -ті роки, було додано зміст та кіноварні помети. Однак, внутрішнє, текстуальне наповнення цього авторського "архіву" так і лишилося оригінальним.
Утім, деякі зошити чи фрагменти, цілком імовірно, були втрачені ще до того як автограф Временника потрапив до рук упорядників з причин постійних пертурбації, на які нарікав автор у своїх нотатках (див., напр.: арк. ). Те, що впорядкуванню підлягали цілком різнорідні та різночасні фрагменти, у підсумку позначилося на структурі та суто літературному характері Временника.
Варто обмовитися, що ідея, висловлена свого часу А. С. Дьоміним, буцімто Тимофієв дозволяв читачам розташовувати фрагменти Временника так, як їм зручно, є надуманою [, С. ]. Дяк звертався до "віртуального" читача з проханням виправляти, а не ганити автора, що було лише усталеним прийомом літературного етикету. Принаймні, пізнішій переписувач поставився до авторського тексту майже як до сакраментального. Зокрема, перший копіїст (почерк № ) вписував рядок в рядок і слово в слово, буквально наслідуючи протограф. Внаслідок такої "механічної" роботи в копії -х років опинилися не лише різночасні фрагменти з різних сюжетів, а й цілком анахронічні ідеї, які, напевно, ще за життя автора могли б зазнати ревізії, якби він сам був причетним до впорядкування, ба навіть редагування власного історіографічного доробку.
Іноді сам автор попереджав щодо можливого ухилу від історико-генетичної послідовності: "нынеж не вся по ряду, [.] но свидътельне времене потребою, елика ми на памят слышанием взыдоша" (арк. зв.). Аналогічну репліку зустрічаємо у викладі біографії Івана Грозного: "въмъ бо, яко иж подобаше сказанием сия приложити прежде (щодо послідовності оповіді про ранній та пізніший період біографії Грозного), но егда что в мысли обрелося, то і вчиних, идъж что обрътохом, не предизбирающе, ниж по чину коемуждо подобных мъстъ" (арк. ). Отже, перестановка історичних сюжетів не завжди викликана суто "механічною" плутаниною фрагментів, як припускали чимало дослідників. Подеколи траплялося цілком свідоме уникнення з боку автора хронологічної послідовності: "аще и первобытно вписалося послъжде, существа дело неповредно бысть, понеже в нуждах разсъянна ума, яко во угле темне, бысть сотворено, и не бъ воля, иж по чину изрядне украшениемъ хотящее вся предизбирати, и добро разсудливый се разумъет" (арк. зв.-).
Фрагмент "Самодержавная вправду" в авторському варіанті перебував, очевидно, в окремому зошиті, якщо не на окремому аркуші. Упорядникам довелося самим визначити його місце в сюжетній канві пам'ятки. За формальною логікою, саме цей фрагмент мав би відкривати історичну повість, адже лише тут згадуються найдавніші події та особистості, що фігурують у Временнику - Іван ІІІ та Василій ІІІ. Саме ці постаті позначують найраніший хронологічний рубікон Временника (за винятком суто риторичної відсилки до Августа-кесаря). Виникає доволі провокативне питання: чому цей початок настільки виразно контрастує з основною часткою тексту і чи не є він абсолютно "чужорідним" Временникові?
Судячи з заголовка та загального пафосу, цьому фрагментові личило б зайняти місце у якійсь офіціозній пам'ятці. Нам практично нічого не відомо про спроби продовжити Степенну книгу за патріарха Іова. Ідею прив'язати діяльність патріарха Іова до виникнення "другого видання" Степенної книги наполегливо обстоював В. І. Корецький [, С. -; , С. -0. Див., також: , С. -]. Отже, чи є реальні підстави пов'язувати ранню історію Временника з офіційним літописанням часів Федора Івановича?
Справді, розповідь із залученням сюжету "Сказання про князів Володимирських" та нарочита згадка про "велику росию" як "новий ізраїль" (арк. ) були б доречними саме в жанрі Книги государевого родоводу. Окрім того, ніде далі Тимофієв не дотримується такого пафосного стилю. Водночас, немає жодних підстав підозрювати, що фрагмент "Самодержавная вправду" не належить авторові Временника. Така інтерпретація доречна лише щодо двох притч наприкінці кодексу, віддалене джерело котрих було встановлено О. К. Ромодановською [, С. -]. Незважаючи на суттєву різницю історіографічних підходів, єдине авторство виразно простежується в лексиці, надто характерній для Временника, та стилістиці, чого якраз не спостерігається у притчах.
Характерним для авторського почерку Івана Тимофієва є прийом, коли город чи держава промовляють від першої особи (як-то "аз", "мя"). Наприклад: таковъ убо ?т древле самодержавных мя от род (арк. зв.) - йдеться про самодержавних володарів Росії. Той самий прийом через багато років автор використає в оповіданнях новгородського періоду. Різниця лише в тому, що йтиметься не про московських государів, "самодержавних вправду", а про Новгород та його городян: "люди моя" - промовлятиме "присновеликий Новград". Отже, початок твору, безперечно, належить Тимофієву, хоча зі стилістичного погляду є цілком "чужорідним".
Імовірно, ранній історіографічний досвід Івана Тимофієва містив завдання докладно описати царювання Івана Грозного: "о управленииж того державы бл(а)годатноiменнаго ц(а)ря, поврещи его лът юности, и иже к приближению средовъчи старости, сокращене реку ради посл/дующаго о немъ без продолжения слова" (арк. зв.-). У такому разі, фрагмент "Самодержавная вправду" міг бути своєрідною преамбулою до запланованої біографії Івана IV.
Якою могла бути така біографія - нині уявити важко. Гіпотетично, це міг бути панегірик у стилі Степенної книги. Подальша наративна історія Временника розвивалася вже в роки Смути.
Дивно, що такий незначний фрагмент авторського тексту з відверто анахронічними ідеями все ж був переписаний та включений до складу Временника, більша частина тексту якого утворилася в роки Смути. Мабуть, що це зайвий раз свідчить про факт існування "історіографічного архіву" автора, який у -ті роки цілком чи частково перейшов у спадок анонімного упорядника.
Початок нової "проби пера" - другого етапу складання Временника - визначає малопомітний пасаж з того ж
розділу: "время бо л/тъ его всяко бысть" (арк. ). Цей новий етап історичної творчості Івана Тимофієва формувався кількома роками пізніше першого під впливом концепції загальної громадянської та моральної відповідальності за потурання тиранам - так зване "безумное/безсловесное молчание". Цей ідейний символ відобразився в багатьох публіцистичних пам'ятках Смутного часу. Щоправда, у Временнику ця ідея відбилася найбільш рельєфно [, С. -; , С. - та ін.].
Панегірик Рюриковичам, про який йшлося вище, пережив свою актуальність
- Киев+380960830922