РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ СПІВРОБІТНИКА В РЕАЛЬНИХ УМОВАХ ПРОТИБОРСТВА
2.1. Поведінково-рухові взаємодії співробітника та супротивника
У педагогічній практиці важливо спиратися на результат того, чого навчають. Тобто, навчання - результат навчання. Але не менш важливо, коли реальні події висувають закономірну систему (за результатами) правильно організованих поведінково-рухових дій, представляють інтерес для педагогічного процесу в систематизації проявів знань та вмінь. Тобто, результат - навчання - результат. Негативний результат по закінченні ситуації також є позитивною інформацією для навчання. Аналіз недоліків у ситуаційних, рухово-поведінкових характеристиках дозволяє систематизувати перелік знань, умінь, навичок, що необхідні для досягнення позитивного вирішення завдання.
Усі позитивні та негативні фактори, які проявляються в екстремальних ситуаціях, є інформаційними значеннями. Процес, що складається з отримання (збору) інформації щодо об'єкту управління, її збереження, переробки та передачі в формі команд для регулювання процесу функціонування, належить до теорії управління [223, 224]. Відбувається процес управління при наявності суб'єкту управління, об'єкту управління та об'єкту дій. Суб'єкт управління - той, хто навчається. Об'єкт - навчальний процес, об'єкт дій - те, на що спрямоване навчання. Отже відбувається управління системою професіональної підготовки. Набір інформації щодо всіх сталих та перемінних складових екстремальних ситуацій, їх класифікація, систематизація, апробація сприяє більш ефективному управлінню ситуаціями під час реальних подій, розробці ефективних методик для діяльності в критичних умовах.
Емпіричні дослідження проводились з метою виявлення ступеню готовності співробітників до дій в критичних умовах й зводилися не тільки до узагальнення закономірностей рухової поведінки співробітників, але й до пошуку самого механізму виникнення небезпеки і динаміки протидії в момент єдиноборства [23, 27, 307, 313 ]. В усій цілісній картині ЕС варто особливо виділити дії, що стосуються моментів фізичного зіткнення співробітника із супротивником.
У ряді робіт провідних фахівців з теоретичних питань поведінки спеціалістів в ЕС та розвитку їх професійних якостей (Ю.В. Верхошанський, 1977? А.М. Лапутін, 1988? В.В. Крутов, 1988? С.П. Бабовоз, 1990) виділені основні складові їх діяльності: 1) позиційне розташування суб'єктів, наявність сприятливого моменту в період виникнення ЕС, 2) психомоторний стан, поведінкова реакція та дії, що чиняться супротивником, 3) психомоторний стан, поведінкова реакція та дії співробітників, 4) основні помилки співробітників при виконанні дій ( за матеріалами ситуацій з негативним результатом), 5) характерні ознаки ЕС, 6) тактичні моменти в діях співробітника та супротивника, варіативність виходу з ситуації. Виділені складові показують, що важливим буде процес навчання спрямувати на формування знань відносно вибору позиційного розташування, наявності сприятливого моменту, визначення психомоторного стану супротивника, тактики його дій. Засвоєння знань дозволяє розвинути уміння й навички своєчасного реагування на всі зміни ситуації, опинитись за принципом ефективності "в потрібному місті в потрібний час". Передусім вказані складові ще не дозволяють скласти об'єктивний образ ситуації, поширити знання відносно механізму її прояву.
Аналіз матеріалів дозволив знайти на момент виникнення ЕС деякий взаємозв'язок позиційного розміщення між протиборчими сторонами й активності протидії супротивника. Позиційне розташування істотно впливає на розвиток самої ЕС. У 60 % випадків, де один із працівників міліції розташований біля злочинця в 1,5-2 метрах, а інший знаходиться з розривом 7-10 метрів, відзначається підвищена активність до протидії з боку правопорушника. І навпаки, коли двоє (чи більше) співробітників розташовані поруч з ним, спостерігається підпорядкування, покора. Аналіз статистичних даних показує, що кількість працівників правоохоронних органів у 45 % ситуацій на момент виникнення ЕС перевищує кількість правопорушників. У 35 % ЕС відзначається рівне співвідношення й у 15 % випадків кількість злочинців перевищувала число співробітників.
Слід зазначити, що в багатьох виникаючих раптово ситуаціях, неправильно продумане розташування співробітника відносно передбачуваних дій було причиною підвищення ступеню агресивності супротивника. Природно підвищується ступінь небезпеки. Прикладом може бути ситуація, коли один співробітник намагається погрозою застосування зброї психологічно впливати на групу хуліганів з відстані 1,2-2 метри. Необачність вчинку характеризується рішучістю співробітника, однак не враховується в цьому випадку поведінкова реакція правопорушників. Тим більше їхня реакція не може бути однозначною. На хвилі підвищеної роздратованості вони здатні виконати швидкодіючу атаку. При цьому оптимальним варіантом дій для працівника міліції залишається тільки одне - встигнути зробити єдиний постріл. Далі зброя відбирається і використовується злочинцями в зворотному порядку.
Короткий аналіз цих компонентів діяльності співробітників в критичних умовах показує, що позиційне розташування та співвідношення кількості учасників події є початковими складовими у вивченні розвитку екстремальних ситуацій.
Так, спостерігається брак знань в формуванні тактико-підготовчих дій, реакція співробітників на виниклу ситуацію супроводжується "відкритими" прямолінійно спрямованими діями, що є не досить ефективним засобом впливу на супротивника. У 80 % ситуацій працівник міліції встигає на 1-5 с раніше зафіксувати злочинне діяння. Однак утворена перевага в часі їм не використовується. Замість того, щоб непомітно зблизитися, використовуючи слушний момент, він заздалегідь розкриває свою появу. Діє він підсвідомо. Переважає прагнення: замічене правопорушення відразу припинити. Результати спостережень підтверджують думку багатьох фахівців про те, що використання знань в управлінні психолого-тактичним