РОЗДІЛ 2
БОЛГАРІЯ У ПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ
ПОСТКОМУНІСТИЧНОЇ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ
2.1. Внутрішні та зовнішні чинники змін болгарського суспільства
Впродовж соціалістичного розвитку НРБ вважали пасивною державою. Це єдина країна ЦСЄ, в якій не було криз у відносинах з СРСР, а 35-річне правління Т.Живкова привело до майже повної політичної іммобільності. Незважаючи на цей політичний імідж, з початком революційних змін у ЦСЄ, країна включилася у загальний процес трансформації політичного устрою. В ній зростали протестні політичні тенденції, фундаментальні економічні й соціальні зміни, які готували базу для розвитку змін політичних - подій 1989 р., а ті привели до самовідтворення й оновлення суспільно-політичного організму.
Для розуміння своєрідності політичного процесу в НРБ, що передував подіям 1989 р., звернемося до характеристик європейського соціалізму, до якого належав і болгарський, і джерелом якого був, безперечно, радянський. Основна мета побудови соціалістичного суспільства полягала у забезпеченні добро-буту і всебічного розвитку всіх членів суспільства. Але перший досвід досяг-нення поставленої мети - воєнний комунізм у Радянській Росії (1917-1921) - показав, що цього не досягти без економічного прогресу. Лише високорозвинена економіка створює матеріальні умови соціальної справедливості, а тому воєнний комунізм замінили новою економічною політикою (НЕП). З НЕПу в бере-зні 1921 р. почалися митарства централізованої економіки, яка за теорією мала бути соціалістичною, з ринковими механізмами. Складні взаємини плану і рин-ку - серцевини економіки соціалізму, тривали десятиліття і завершилися крахом першого та перемогою другого. Економічна мета чисельних 5-річних і 20-річного планів СРСР, вказує, що вони еволюціонували від індустріалізації до побудови високоіндустріалізованого суспільства, конкурентного Заходу. Це - не лише епізод хрущовського волюнтаризму: Догнати і перегнати США і Захід! - але завдання, передумова вирішення основних соціальних цілей.
Модернізація - частина європейської моделі розвитку, але її втілення при соціалізмі надто відрізнялося від європейської традиції. Новий тип модернізації (індустріалізації в СРСР) визначався як соціалістичний і полягав у тому, щоб здійснити його швидко, використавши державні інвестиції за розробленим планом, і не витрачаючи зайвих зусиль на ринкову конкуренцію. Цю, можливо, найкоротшу формулу індустріалізації розвивали всі країни, що були у сфері радянських інтересів. СРСР використав по-своєму традиційну індустріалізацію, розпочавши з найважливішої ланки ланцюга - важкої промисловості.
Аналізуючи, чому була обрана саме така модель, знаходимо не стільки ідеологічні, скільки прагматичні причини. На початку ХХ ст. Росія, як і Східна Європа, відставали в розвитку індустріалізації і прагнули її прискорити. Не лише більшовики покладались на сильну роль держави у цих процесах. Так діяли і країни ЦСЄ - далекі в міжвоєнний період від пробільшовицьких симпатій (польська 15-річна державна інвестиційна програма вирівнювання Польщі-А і Польщі-Б; угорська 4-річна Сегедська програма воєнної підготовки). Державне втручання в економіку - східноєвропейська специфіка, а не соціалістична. У радянській моделі відображена історична традиція регіону - російські державно-централістські і бюрократично-колективістські традиції, які ґрунтувалися на самодержавстві - сільська община і відсутність органічного процесу створення буржуазії. Традиції надавали стійкості централізованій моделі розвитку економіки СРСР, продовжувалися серед країн-послідовників, які еволюціонували від державного капіталізму НЕПу до державного соціалізму Й.Сталіна. Угорський філософ Т.Краус вказує, що витоки сталінізму лежать в російській традиції, в німецькому державному капіталізмі та в ідеях Фіхте [189, с.33]. Такої ж думки дотримується болгарська дослідниця І.Баєва [325, с.20].
Саме цю модель повністю перенесли на повоєнну аграрну Болгарію. В 40-х рр. 3/4 болгар жили в селах і працювали в дрібних господарствах. Комуністичний режим, здійснюючи перехід Болгарії до соціалізму, посилено розвивав промисловість, колективізацію села, надавав великої ваги освіті громадян. НРБ справедливо зайняла п'яте місце серед розвинених націй світу за рівнем освіти [589, с.355-358, 362]. Це вплинуло на урбанізацію, внесло зміни у поселенську структуру населення (табл. 2.1). Міста зростали бурхливо і в 80-х рр. майже 2/3 населення жили у містах і тільки 1/5 - у селах [531, с. 47].
Таблиця 2.1
Демографічні тенденції в Болгарії після 1950 року
Рік 1950 1970 1990Склад населення (%) (1956) (1970) (1990)Жителі сіл 66,4 47,7 32,2Жителі міст 33,6 52,3 67,8Середній річний коефіцієнт приросту населення(1953-1959)
1,0(1970-1974)
0,6(1990-1999)*
-0,3Віковий поділ (%)(1956) (1976) (1990)15-24 16,1 14,8 14,125-49 36,3 35,3 34,150-59 10,4 11,6 12,3Більше 60 10,7 16,0 19,1Освіта**(1956) (1965) (1992)Початкова 89,1 81,9 49,1Середня 7,7 12,9 35,7Вища 3,2 5,2 15,0
Примітки: * Попередні підрахунки. **Дані свідчать про повну чи неповну освіту на кожному рівні серед осіб, яким виповнилося 25 років.
Джерело: Bell J. D. Bulgaria // White S., Bаtt J., Lewis P. G. (eds.) Developments in East Europian Politics. - Basingstoke and London: Macmillan, 1993. - P. 87.
Зміни зрушили соціальну структуру населення. Зародився середній клас західного зразка - не буржуазія, у класичному розумінні, що володіла засобами виробництва, а за психологією, скептицизмом до успадкованих догм і традицій, прагненням до матеріального успіху та особистої автономії. Ця група нагадувала західних сучасників більше, ніж покоління батьків та дідів. Ознаки її впливу носили культурний характер: розбудова Буль