РОЗДІЛ 2
ЕТНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ ДОНБАСУ
2.1. Етнос як соціальна спільнота
Проблему етносу ми будемо розглядати через категорію соціальної спільноти.
"Соціальна спільнота" – категорія соціології, що має подвійну спрямованість. З
одного боку, вона констатує різнорідність членів суспільства, з іншого ж боку –
вказує на те, що люди з відповідними спільними ознаками об’єднуються в групи.
Такі групи формуються як результат дії перш за все примордіальних сил. Вже
потім на них можуть впливати конструюючи зусилля еліт. Одним з примордіальних
факторів є неоднорідний суспільний простір, в якому групи виникають і взаємно
розташовуються. Співіснування людських груп в одному соціальному просторі
створює феномен соціальних відносин. Породжується механізм, який робить
можливими різні типи зв’язків. З цього приводу вдало висловився В.О.Ілюшин:
"Відносини – не реальна взаємодія речей, а лише можливість такої
взаємодії"[156]1
[1) [156] Илюшин В.А. Стоимость и богатство. – Луганск: Издание автора, 1992. –
С. 63. ]
).
Перебуваючи в певному місці соціального простору, відноситися до інших,
вступати з ними в зв’язки – означає різні практики. З спільних практик
формуються спільні інтереси, а їх усвідомлення породжує групову свідомість.
Бути членом групи – це посідати певний статус, грати відповідну соціальну роль,
носити соціальну маску, що стандартизує спілкування між людьми. Бути членом
групи – знаходитися в полі певних експектацій, тобто очікувань з боку
суспільства поведінки, яка відповідає статусу. Бути членом групи означає
підкорюватись груповим цінностям. Сукупність цих ознак робить людську групу
суб’єктом суспільної дії.
Людські групи надзвичайно різноманітні. Що стосується соціальних спільнот, то
вони являють собою великі соціальні групи, а отже тут неможливе безпосереднє
спілкування всіх з усіма. З цим пов’язана ще одна їхня характеристика –
неістотність безпосередніх психологічних реакцій членів один на одного для
існування спільнот. Тому, як правило, вони існують значно довше в порівнянні з
малими групами. Це свідчить про зв’язок соціальних спільнот з існуванням
певного соціального цілого – суспільства. Оскільки суспільство існує лише
завдяки сукупній людській діяльності, то спільноти пов’язані з неоднорідністю
цієї діяльності та з обмінними процесами в суспільстві.
Ми поділяємо точку зору, згідно з якою етноси належать до соціальних спільнот.
Це означає, що їм притаманні риси, які є спільними для всіх соціальних
спільнот. Але для розуміння сутності етносу в наш час вже недостатньо вказувати
на його зовнішні ознаки. Московська етнографічна школа показала вичерпаність
цього шляху [183]1
[1) [183] Кононов І.Ф. Етнос. Цінності. Комунікація. (Донбас в етнокультурних
координатах України). – Луганськ: Альма-матер, 2000. – C. 17 – 33. ]). Треба
зрозуміти сутність практик, які перетворюють людську сукупність в етнос.
У світовій соціологічній та етнологічній думці є надбання, які дозволяють
просунутися по цьому шляху. Перш за все хочу звернути увагу на працю Ф.Енгельса
"Походження сім’ї, приватної власності та держави". В передмові до першого
видання 1884 р. автор писав: "Згідно з матеріалістичним розумінням,
визначальним моментом в історії є в кінцевому підсумку виробництво та
відтворення безпосереднього життя. Але саме воно, знов-таки, буває двох родів.
З одного боку – виробництво засобів до життя: предметів харчування, одягу,
житла та необхідних для цього знарядь; з іншого – виробництво самої людини,
продовження роду"[489]2
[2) [489] Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства
// Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения в трех томах. – Т. 3. – М.:
Политиздат, 1979. – С. 212.]
).Такий розтин виробництва можна зробити лише в абстракції. В живій дійсності
обидва моменти суспільного виробництва взаємопронизують один одного. Але
основою етносу є перш за все друга підсистема суспільного виробництва –
відтворення самої людини. При цьому другу підсистему суспільного виробництва не
слід ототожнювати суто з процесом дітонародження. Але і цей процес має стосунок
до реального буття етнічних спільнот. Дітонародження в суспільстві передбачає
такі суспільні інститути як шлюб та сім’ю, а отже складний психоментальний
комплекс, що регулює відносини між статями. Те, що структура спорідненості
відносно автономна по відношенню до виробничих відносин, видно на прикладі
первісних суспільств. Тому К.Леві-Строс дуже цінував думку засновників
марксизму про те, "…що первісні суспільства або ж ті, котрі такими вважаються,
управляються завдяки зв’язкам кровних родичів (ми називаємо їх тепер
структурами спорідненості), а не виробничими відносинами"[262]1
[1) [262] Леві-Строс К. Структурна антропологія / Пер. з фр. З. Борисик. – К.:
Основи, 1997. – C. 320. ]).
Поки діяльність людей своїм стрижнем мала саме безпосереднє відтворення
людського життя, доти на першому місці знаходилися етнічні характеристики
людських груп. Інакше не пояснити той факт, про який В.С.Барулін пише так:
"…Всі спільноти первіснообщинного ладу носили яскраво виражений етнічний
характер"[30]2
[2) [30] Барулин В.С. Социальная жизнь общества. Вопросы методологии. – М.:
Изд-во МГУ, 1987. – C. 61.]).
Відтворення людини через народження передбачає певний тип обмінних процесів.
К.Леві-Строс їх характеризує як обмін жінками. Чітко уявлення про це він виклав
при дослідженні авункулату, тобто давнього звичаю, що передбачає тісний зв’язок
небожа та дядька з боку матері. Він писав: "…В людському суспільстві чоловік
може отримати жінку від іншого чоловіка, який поступається нею або як
- Киев+380960830922