РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ
СТРУКТУР У МАШИНОБУДУВАННІ
2.1. Дослідження законів і принципів функціонування інтеграційних структур
В сучасних умовах основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави.
Інноваційна стратегія економічного зростання характеризується інтеграцією і глобалізацією бізнесу, загостренням конкуренції, віртуалізацією світового господарства.
Визначальні складові інноваційного розвитку - інтеграція освіти, науки та виробництва, об'єднання промислового, банківського та торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення інтеграційних структур, які в перспективі стануть стрижнем науково-технологічного та інноваційного процесу.
Інтеграційні структури, як економічні системи, поєднують в собі безліч соціально-економічних процесів і зв'язків. В економіці України вони посідають одне з головних місць, задають головні тенденції і напрямки соціально-економічного розвитку, тому проблеми створення нових підприємств, об'єднаних між собою з метою здійснення спільної діяльності, виходять на перший план як у практичній діяльності, так й в наукових дослідженнях.
Щоб досягти успіху у створенні інтеграційних структур, необхідно зрозуміти глибинну структуру організації, створити могутній структурований механізм управління. Недооцінка важливості існування об'єктивних структурних законів та принципів веде до розвалу інтеграційних структур.
З одного боку, інтеграційні структури є штучним утворенням, а з іншого, - частиною природного світу, тому багато фахівців стверджують, що ці структури як форма прояву сутності підкоряються глобальним законам та принципам розвитку систем [125]. Ці закони та принципи неможливо змінити, але необхідно враховувати та усувати суперечності між сформованою стратегією інтеграційної структури і природними законами та принципами її розвитку. Шляхом вирішення проблеми є дослідження впливу цих законів та принципів на підприємствах, які входять до інтеграційної структури, і спрямоване використання цього впливу.
Доцільно розглянути загальні закони організаційного розвитку, які можуть вважатися основними законами інтеграційних структур - закон синергії, закон стійкості (самозбереження) і закон розвитку (зростання).
Термін "синергія" був застосовуваний Ансофом І. для обґрунтування позитивного ефекту від групових структур в організації компаній [5]. Синергія, за визначенням Карлофа Б., означає "наявність стратегічних преваг, що виникають при об'єднанні двох або більше підприємств в одних руках, при цьому підвищується ефективність, що виявляється в зростанні продуктивності та зниженні витрат на виробництво". [66, с. 152.]
На основі досліджень [89, 120] можна навести більш розгорнуте розуміння сутності цього закону. Синергія у вигляді переваг, які з'являються при вдалому комбінуванні окремих елементів, коли загальний ефект перевищує суму ефектів потенціалу цих елементів.
Визнаючи суть цього закону, потрібно з'ясувати, який саме набір елементів і які зв'язки між ними створюють позитивний синергітичний ефект.
Отримання позитивного синергітичного ефекту є стратегічною метою інтеграції підприємств. У світовій практиці ця мета досягається такими організаційно-економічними механізмами: заміною "команди" управлінців; об'єднанням зусиль для реалізації конкретного проекту або програми; зниженням накладних та організаційних витрат при значних обсягах виробництва; отриманням максимального контролю над процесом виробництва способом злиття з постачальником чи споживачем; взаємним доповненням ресурсами (наприклад, якщо на підприємстві є унікальна технологія, але воно не може її застосувати через відсутність засобів, кадрів тощо); вигідним розміщенням вільних коштів [87].
Точно визначити або виміряти заздалегідь синергітичний ефект на основі прогнозних фінансових розрахунків дуже важко, тому необхідно додати до них деякі методи прогнозування наслідків об'єднання. Такими методами є: експертні опитування, мозкова атака, ситуаційні ігри, сценарії.
Ці методи дозволяють прогнозувати передбачуваний або можливий хід подій після злиття елементів економічної системи. Вони дають можливість на основі передбачень і припущень окреслити ймовірний напрямок розвитку, додати обґрунтований хід альтернативним варіантам подій і потім використовувати їх як основу для прийняття рішень. Одна з головних переваг евристичних методів полягає в тому, що під час обговорення можуть враховуватися як крайні, так й найбільш ймовірні варіанти розвитку подій, засновані на припущеннях і прогнозах. Прогнози і припущення, на яких будується стратегія, повинні включати всі чинники, що відносяться до організаційної структури після об'єднання: продуктивність; організаційний клімат; фінансовий, кадровий, науковий, технічний потенціали; відносини з навколишнім середовищем; перспективи розвитку; імідж інтеграційної структури .
Наступним законом є закон стійкості, який властивий усім організаційним системам, і відповідно до нього будь-яка корпорація, так само, як і окремий підрозділ, прагне зберегти себе як ціле. Цей принцип стверджує, що кожна організація прагне до самозбереження шляхом використання для цього всього свого потенціалу (економічного, політичного, соціального).
Ю.В. Іванов відображає закон стійкості відображається таким чином [63]:
(2.1)
де Ri - потенціал організації, обумовлений її ресурсами в i-й сфері (фінансів, технології, кадрів, матеріальної бази, нематеріальних активів, становища на ринку, маркетингу тощо);
V1i - потенціал зовні