Ви є тут

Зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення.

Автор: 
Зубар Володимир Михайлович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U000628
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ВЕДЕННЯ ЧУЖИХ СПРАВ БЕЗ ДОРУЧЕННЯ
2.1. Negotiorum gestio у римському праві
На перший погляд, може видатися, що зобов'язання повинні були б виникнути в
зв'язку з появою договорів, які укладалися між римськими громадянами ще в
найдавніші часи.
Підтвердження цьому, начебто, можна знайти в античних авторів. Так, Діонісій
[120] [1) [119] Дионисий Галикарнаский (жил в І в.до н.э.) - греческий историк
и оратор. Див.: Лісовий І.А. Античний світ у термінах, іменах і назвах- Львів,
1988.- C 67.]) згадує, як ще в 494 р. до н.е. Аппій Клавдій [26] [2) [26] Аппій
Клавдій - голова патриціїв та децимвірів у V ст. до н.е. Бартошек М. Римское
право: (Понятие, термины, определения) / Пер. с чешек. –М: Юридическая
литература, 1989. – C. 333.]) говорив, що у випадку ліквідації зобов'язальних
договорів «…життя суспільства буде позбавлено всяких зв'язків..., тому що ні
землевласники не будуть плавати морями й обмінюватися на іноземних ринках, ні
бідняки не будуть найматися на яке-небудь законне заняття».
Звідси випливає, що вже в п'ятому столітті до нашої ери договори не тільки були
відомі римському праву, але їхнє існування визнавалося необхідним, а потреба
договорів, як бачимо, була аргументом у суперечці.
Однак тут необхідно враховувати, що зобов'язання виникли раніше – в V в. до
н.е. і тоді потреби суспільства в цілому й окремих громадянах у врегулюванні
тих чи інших відносин формувалися під впливом низки причин.
Грунтовно аналізуючи історичні матеріали, відомий фахівець з історії римського
права І.А. Покровський, дав яскраву картину походження і розвитку зобов'язань,
відзначаючи, що тією сферою, де перш за все з'явилися зобов'язання, була сфера
правопорушень, деліктів (як вони називалися в римському праві). Відбулося це
наступним чином. У найдавніші часи державна влада не втручалася в конфлікти між
приватними особами: реагування на правопорушення було справою самого
потерпілого, що сам забезпечував свої права, турбувався про їхній захист та
їхню реалізацію і т.д. Так виникли поняття помсти і відповідальності. Згодом
прийшли до висновку, що помста може бути усунута шляхом угоди між
правопорушником і потерпілим в тому, що порушник сплатить що-небудь.
Однак така угода ще не створює зобов'язання: обов'язку сплати для порушника не
існує; якщо він не сплатить обіцяне, усе повертається в первісний стан, тобто,
мова знов-таки буде йти про помсту потерпілого.
І тільки в разі втручань в дані відносини держави, яка забороняла помсту і
стягувала штраф з порушника, можна говорити про початок формування
зобов'язального права. Держава в цьому випадку вимушена була брати на себе
гарантування того, що потерпілий одержить з винного порушника (кривдника)
установлений штраф. Саме тут вперше і виник юридичний стан боргової повинності,
зобов'язання: порушник уже на підставі правових розпоряджень був зобов'язаний
сплатити потерпілому штраф. Таким чином, вперше виникли зобов'язання з
правопорушень (деліктів).[195] [1) [195] Харитонов Е.О. Категория обязательств
в римском частном праве // Юридический вестник. –1997.- № 1.- С.105 - 108.
])
Що стосується договорів, як підстав для виникнення зобов'язань, то вони
з'явилися пізніше.
Це пояснюється тим, що хоча визначені відносини товарного характеру з'являються
вже в найпростіших спільнотах людей, але вони ще не носять характеру
зобов'язань у юридичному значенні. Порушення договірних обіцянок, обман,
введення в оману та інші несумлінні дії у висновках і виконанні угод, а також
невиконання останніх викликають таку ж реакцію потерпілого як і будь-яка інша
образа – бажання помстистися. Тому в найдавніші часи практично не проводилося
межі між деліктами і невиконанням зобов'язань. До речі, саме цим зобов'язанням
пояснюють той факт, що навіть після того як деякі види договорів одержали
визнання, наслідки їхнього невиконання ще в значній мірі зберігають риси
примітивної помсти: виявляється вплив на особистість боржника, а не на його
майно. Наприклад, відповідно до Законів ХІІ таблиць, викритого у лжесвідченні
скидали з Тарпейської скелі (8.23), на несправного боржника, що не виконав
судового рішення про повернення боргу і ніхто не звільнив його від
відповідальності при судоговорінні, позивач міг накласти колодки чи кайдани
вагою не менше 15 фунтів, а якщо побажає, то й більше і т.п.
Але оскільки це не завжди задовольняє кредитора, він намагається вже при
висновку передбачити стимули до виконання угоди. Так з'являється звичай
«заручництва», що на думку деяких дослідників римського права був в історії
останнього найдавнішим видом зобов'язань, попередником інших їхніх видів, був
своєрідним містком між зобов'язаннями з деліктів і зобов'язаннями з
контрактів.[146] [1) [146] Покровский И.А. История римского права. -СПб., 1998.
– C. 398.])
Іншим, досить діючим способом забезпечення виконання боржником своєї обіцянки
було оформлення цієї обіцянки у формі «клятви», внаслідок чого договір
потрапляв під захист релігії і забезпечувався сакральними, тобто релігійними
санкціями (слід зазначити, що в той час «сакральне право» йшло попереду права
світського).
Згодом деякі види договірних угод одержують визнання й у світському праві:
державна влада регулює їхній наслідок і тим самим надає їм юридичного значення,
зводячи їх у ранг відносин гарантованих.[115] [1) [115] Кофанов Л.Л.
Обязательственное право в архаическом Риме: Долговой вопрос(VI-IV вв. до н.э.).
-М.: Юрист, 1994. – C. 63])
Саме так виникла категорія правових зобов'язань у цивільному праві. Правилами
цивільного права спочатку передбачалася можливість домагатися примусового
виконання зобов'язань, що