РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА І ПЕРЕРОБКИ
ЯЛОВИЧИНИ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1. Розвиток і стан виробництва яловичини
Створення ринку продовольства як провідної ланки розвитку ринкових відносин є найважливішою проблемою агропромислового комплексу України на сьогодні. Кризова ситуація, що склалася в агропромисловому комплексі України, особливо вплинула на розвиток тваринництва в цілому. Падіння попиту, поряд з іншими чинниками призвело до скорочення пропозиції щодо виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції. Низька платоспроможність населення вплинула на внутрішній ринок м'яса, зменшивши його на 40% [106]. Спостерігається подальше поглиблення диспаритету цін на пальне і продукцію сільського господарства. Якщо в грудні 1990 року 1ц дизельного палива "коштував" господарствам 2,3ц приросту живої маси великої рогатої худоби [173], то в 1995 році - 2,9 ц, а в 2000 році - 3,1 ц. З погляду на неконтрольований державою ріст цін на паливно-мастильні матеріали, цей показник буде збільшуватись і далі. Саме цим і визначається сучасна неконкурентоспроможність виробництва яловичини.
В значній мірі скоротилося споживання м'яса в Україні в розрахунку на одного жителя. Так, в 1997 році на душу населення було спожито 34 кг м'яса і м'ясопродуктів, включаючи субпродукти і жир-сирець або 42,5% від медичної норми. Причому, фонд споживання займає 93,7-95,2% у загальних продуктових ресурсах [23].
За споживними і смаковими якостями яловичина є одним з найцінніших видів м'яса. Вона містить найбільшу кількість білків - 19-20%. В раціоні харчування людини частка яловичини від загальної кількості м'яса повинна становити близько 45%. Відповідно до науково обгрунтованих норм харчування кожна людина для підтримки здоров'я на належному рівні повинна за добу споживати не менше 60 г білка тваринного походження. В 1999 році цей показник становив близько 20 г, або втричі нижче від норми[44].
У структурі тваринницької продукції від галузі скотарства одержують понад 50 % м'яса [135]. Крім того, від великої рогатої худоби отримують цінну шкірну сировину. Після забою тварин використовують практично всі продукти: кров, ендокринні залози, із яких виготовляють цінні лікарські препарати, шлунково-кишковий тракт, жирові відкладення на внутрішніх органах. Більша частина яловичини - близько 70% - отримується за рахунок забою молодих тварин [154]. Тому дуже важливо обрати для тих чи інших кліматичних умов технологію вирощування і відгодівлі.
Існують такі технології:
І. Інтенсивна. Тварини досягають ваги 400-450 кг за 13-14 місяців. Добовий приріст - 1000г. Найкращі виробничо-економічні показники використання цієї технології отримані на комплексах, що утримують 10 тисяч голів, які розраховані на щорічне виробництво 4-5 тис. т яловичини. Витрати праці при цьому складають 5-5,5 люд.-год. на 1ц приросту.
Недоліком цієї технології є:
- високий рівень капіталовкладень, використання спеціальних машин і обладнання;
- висока ймовірність забруднення довкілля, поширення інфекційних захворювань, травм через пошкодження кінцівок, шлунково-кишкових та респіраторних захворювань;
- недостатній контингент поголів'я для компенсування відгодівельних комплексів;
- будь-які збої в годуванні, низька якість фуражу призводить до різкого зниження продуктивності тварин і нерентабельного виробництва яловичини.
Через ці причини інтенсивна технологія не використовується.
II Помірно-інтенсивна. Є основною при виробництві яловичини, тому що вона позбавлена недоліків інтенсивної технології. Вона менш енергоємна і не забруднює навколишнього середовища. В раціоні підвищена частка сіна, соковитих кормів. Вага тварин 400-450 кг, добовий приріст 750-800 г. Ця технологія є найкращою для господарств з нестійкою кормовою базою і в складі земельних угідь яких є природні кормові угіддя. Головним недоліком є підвищення віку зняття з відгодівлі з 13-14 місяців до 16-18 місяців, що призводить до зменшення питомої ваги корів в структурі стада. На 20-30% знижується продуктивність праці, порівняно з інтенсивною технологією.
III Інтенсивно-пасовищна. Використовується в багатих на природні кормові угіддя районах. Два стійлових періоди тварини знаходяться на перетримці (приріст 150-250г за добу, який отримується на дешевих грубих кормах). Між ними - нагул з середньодобовим приростом 800-900г без використання концентратів.
IV Традиційна технологія. Вона поділяється на три періоди вирощування молодняка - молочний період, дорощування і відгодівля. При цьому середньодобовий приріст великої рогатої худоби складає 200 г. При такій продуктивності до забійної кондиції тварин потрібно відгодовувати 4 роки [137]. Як наслідок, на реалізацію худоба надходить з низькими ваговими категоріями. Середня жива маса 1 голови, проданої сільськогосподарським підприємствам у 2000 році становила 313 кг, що на 66 кг менше ніж у 1999 році.
Постачальником яловичини, крім галузі молочного скотарства може бути і спеціалізована галузь - м'ясне скотарство. Критерієм цього розвитку є здешевлення виробництва продукції за рахунок різкого зменшення затрат. Значним резервом є ефективне використання пасовищ різного типу. Перевірена вітчизняним та зарубіжним досвідом система ведення галузі м'ясного скотарства полягає у цілорічному безприв'язному утриманню худоби, максимальному використанню пасовищ, малозатратному та малоконцентратному способі вирощування молодняку на дешевих кормах, вільному підсисному вирощуванні молодняку під маткою та дотриманням сезонності отелень. М'ясне скотарство має перевагу перед молочним скотарством у використанні робочої сили - витрати праці на 1 ц приросту зменшуються до 5-6 люд.-год., не потребує витрат коштів на будівництво капітальних приміщень та засобів механізації виробничих процесів. В Україні м'ясне скотарство практично дає тільки 3-5% яловичини від загального обсягу виробництва[147]. В Миколаївській області розвиток м'ясного скотарства обмежується недостатністю культурни