РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Використані клінічні і статистичні методи.
Для вирішення поставлених задач проведено обстеження 487 чоловік.
Обстеження хворих на гострі шигельози, як і осіб контрольної групи, було комплексним і багатоплановим як при лікуванні за умов стаціонару, так і при здійсненні диспансерно-поліклінічного спостереження.
Для постановки діагнозу, оцінки ступеня ваги хвороби, наявності і характеру ускладнень, а також для діагностики результату шигельозу й уточнення характеру супутньої патології використовували результати загальноприйнятих клінічних, бактеріологічних, серологічних, біохімічних та інструментальних методів дослідження.
Усім пацієнтам проводили комплекс обстежень, що включав загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, копроцитологічне дослідження, бактеріологічне дослідження калу (за показань - промивних вод та інших матеріалів, одержаних від хворого) на наявність патогенної й умовно-патогенної мікрофлори, а за необхідності - при здійсненні диспансерного спостереження - аналіз калу на дисбактеріоз, причому при бактеріологічних дослідженнях завжди проводилося визначення чутливості до різних антибактеріальних препаратів виділених патогенних (умовно-патогенних) мікроорганізмів.
За наявності клінічних і епідеміологічних показань проводилися й інші дослідження:
1. у сироватці крові визначали:
1.1. рівень азотистих шлаків;
1.2. білірубін та його фракції;
1.3. активність аланін- і аспартатамінотрансфераз;
1.4. величину тимолової проби;
1.5. кількість білків і білкові фракції;
1.6. кількість глюкози;
1.7. імунологічні показники: імуноглобуліни A, M і G; загальну кількість Т-лімфоцитів (Е-РОК); кількість і співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів; кількість В-лімфоцитів; рівень ЦІК;
1.8. шляхом постановки реакції непрямої гемагглютинації (РНГА) визначали специфічну імунну відповідь організму на збудника шигельозу.
2. інструментальні методи обстеження:
2.1. рентгенографічне обстеження органів грудної клітки і живота, у т.ч. - рентгенконтрастне обстеження органів шлунково-кишкового тракту;
2.2. ультразвукове дослідження печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, нирок і селезінки;
2.3. електрокардіографія;
2.4. ректороманоскопія, при якій, за показниками, відбирали матеріал для цитологічного і бактеріологічного досліджень.
Крім того, для уточнення діагнозу за наявності супутньої патології проводили й інші дослідження.
Безпосередні наслідки шигельозів визначалися на момент закінчення основного курсу лікування хвороби (але не раніше 3-го дня після закінчення антибактеріальної терапії). Найближчі - через 1-3 місяці від початку хвороби, а віддалені - у терміни, що перевищують 3 місяці. Діагностику наслідків шигельозів здійснювали на підставі таких загальноприйнятих критеріїв: 1. клінічних (зникнення основних симптомів хвороби; ремісія супутніх хронічних захворювань органів шлунково-кишкового тракту і відновлення функцій інших органів і систем до рівня, що передував захворюванню на шигельоз); 2. бактеріологічних (очищення макроорганізму від шигел, відсутність чи наявність дисбактеріозу кишечнику); 3. анатомічних (репарація слизової оболонки товстої кишки); 4. функціональних (відновлення порушених функцій органів і систем).
Діагностування наслідків шигельозів здійснювали відповідно до класифікації, наведеної в табл. 1.1.
Одержані дані піддавали математичній обробці на МК "Citizen SLD 7070", а також за допомогою стандартного пакета прикладних програм з математичної обробки статистичних даних до Windows-95 та MS Office-97 на персональному комп'ютері IBM Pentium-166. При цьому використовували показники критерію вірогідності Стьюдента-Фішера (t), середньої арифметичної ряду (М), стандартної помилки середньої арифметичної (m), критерію Пірсона (метод х2) [4, 74, 85, 119].
2.2. Методика визначення соматотипів пацієнтів.
Соматотип пацієнтів основних і контрольних груп визначали за методикою В.П.Чтецова и соавт. [107, 200, 201], яким на підставі обстеження 1154 чоловіків і 1105 жінок за 64 вимірювальними, 10 описовими і 24 похідними ознаками з використанням фотографій обстежуваних у 3-х проекціях був запропонований більш простий, але статистично репрезентативний метод визначення соматотипу людини віком від 17 до 59 років. Безсумнівними перевагами цього методу є не лише скорочення необхідної кількості вимірів, але й відмова від обов'язковості фотографування обстежуваних і виключення всіх описових параметрів, що вимагали не тільки великих витрат часу і засобів на їхнє проведення, а й необхідної наявність високої кваліфікації дослідника в галузі антропології, що збільшувало імовірність можливої помилки при проведенні обстеження. У цій методиці використовується загальноприйнята термінологія, запропонована уперше В.В.Бунаком [34], яка описує грудний, мускульний, черевний (та їх комбінації), а також невизначений конституціональний типи.
У чоловіків за методикою В.П.Чтецова и соавт., окрім зросту і маси, враховували такі показники: жирова складка спини, плеча, живота, стегна та їх середня величина; загальна маса жирової тканини; обхвати передпліччя і гомілки; динамометрія правої і лівої кистей рук; загальна маса м'язової тканини; діаметри зап'ястя і щиколотки; обхват зап'ястя і над щиколоткою, а також додаткові вимірювальні ознаки, що використовували для уточнення соматотипу у випадку утруднення його визначення: діаметри плечей і таза; поперечний і передньозадній розміри грудної клітки; обхват грудей і сідниць - усього 16 показників. Чоловіків, що професійно займаються спортом, у числі обстежених не було. За цими показниками виділялися 10 соматотипів: астенічний, грудний, грудно-мускульний, мускульно-грудний, мускульний, мускульно-черевний, черевно-мускульний, черевний, еурисомний та невизначений. Основні типи конституції характеризувалися такими особливостями: астенічний - вкрай низькими ступенями розвитку м'