РОЗДІЛ 2.
Дія норм податкового права в просторі.
2.1. Поняття податково-правової території України
Одним із сутністних елементів держави є її територія. Це зумовлено тим, що держава не може існувати поза територією як сферою здійснення своїх функцій. Податково-правовий простір держави також обмежений. В основі його границь лежать територіальні границі держави. Як переконує світовий досвід, територія держави співвідноситься з податково-правовим простором держави, як загальне з особливим, тобто визначальні характеристики другого детерміновані сутнісними рисами першого. Оскільки у науці фінансового права поняття податково-правового простору держави малодосліджене, а юридичне поняття правового простору держави значно більш вивчене [12; 15; 55; 105]257), доцільно саме з його допомогою розкрити сутність поняття податково-правового простору держави.
Зауважимо, що юриспруденція не єдина в підходах до тлумачення поняття правового простору. Проте детальне вивчення праць вчених, які досліджують дію права в просторі, переконує, що їм властива спільність поглядів на науковий інструментарій для позначення меж дії різних правових комплексів і передбачуваних ними правових режимів. Зокрема, німецькі вчені К.Цвайгерт і Х.Кьотц [276]258), французькі - Р.Давид і К.Жоффре-Спінозі [263]259), російські - Ю.О.Тихомиров [148]260) та Є.В.Чіркін [172]261), українські - А.З.Георгіца [32]262) і А.С.Довгерт [44]263) пропонують використовувати поняття: а) для правових сімей - "зони правового впливу"; б) для правових масивів в межах міждержавних відносин - "правовий простір"; в) для правових систем в межах федерації - "державно-правова територія"; г) для унітарних держав - "правовий простір держави" або "правова територія держави". Погоджуючись в цілому із запропонованою термінологією, вважаємо за необхідне зазначити, що для усіх цих випадків адекватно підходить універсальне поняття "правового простору". Ми поділяємо думку І.М.Бар-ціца про те, що "термін "правовий простір" виступає як універсальна правова категорія, яка дозволяє аналізувати питання співрозмірності нормативних правових актів, договірних механізмів у правових відносинах, досліджувати загальне й особливе, межі та обсяги дії правових актів" [15]264). Юриспруденції відомі чимало концепцій правового простору. Так, згідно постулатів об'єктної концепції державна територія є об'єктом права власності, виступає як земельне вираження права власності. Вона гласить, що територія - не тільки елемент держави, частина його сутністної характеристики, але й об'єкт держави. Як стверджує дана концепція, в тій мірі, у якій цивільно-правові правочини з приводу землі допустимі між громадянами, вони допустимі і між державами. Одним з перших представників цієї концепції був К.Л.Галлер, який обгрунтовував та захищав право монархів на державну територію [877]265). Його наступникам І.Блюнчлі, О.Зайделю, Г.Гейльберну, М.Лаванду, П.Гар-тнеру також характерно зведення відносин з приводу державної території до рівня публічно-речевого права. А відомий російський державознавець В.Чичерін, який належав до їх числа, писав: "Належність цілої території цілій державі за публічним правом співставна з належністю приватної власності. Окрема особа може розпоряджатись своєю власністю для всіх своїх приватних цілей, держава ж розпоряджається своєю власністю для цілей публічних. Ці два права можуть прийти у зіткнення: у такому випадку приватна власність повинна уступити" [173]266).
Чимало спільного з об'єктною концепцією території держави має патрімональна концепція, представники якої розглядали державну територію як об'єкт реального права власності. Однак для представників цієї концепції державна територія виступає об'єктом не державної, а міжнародно-правової власності. Зокрема, один з представників цієї концепції Л.Оппенгейм відрізняв публічно-правове поняття власності від його цивільно-правового поняття. Він писав: "Державна територія називається також територіальною власністю держави. Однак потрібно мати на увазі, що "територіальна власність" - це поняття публічного права, яке не слід змішувати з приватною власністю. Територія держави не є власністю монарха, чи уряду, чи навіть народу даної держави" [879]267). Відомий радянський вчений Ю.Г.Барсегов, аналізуючи питання про співвідношення державної влади і права приватної власності, писав: "Територіальне верховенство входить у сферу публічного права, тоді як власність належить сфері приватного права, тому відповідно цих два роди держави на земній поверхні не співпадають один з одним" [22]268).
Концепція лімітованого простору і концепція компетенції у кінцевому підсумку зводили територію держави до сфери просторової компетенції держави, однак між ними є суттєві відмінності. Зокрема, на відміну від патрімональної концепції концепція лімітованого простору заперечує речевий характер державної території. Її прихильники виходили з того, що, як писав російський державознавець І.П.Трайнін, "управління ...не означає матеріального володіння територією. Воно означає управління людьми, яке немислиме без території. Але держава владарює не як приватна особа, а як публічно-правова влада. Територія, звідси, є не реальним об'єктом, а просторовою межею влади" [505]269). К.Фрікер, родоначальник просторової концепції державної території в Німеччині, відзначав: "Коли ми говоримо про державну територію, то розуміємо під цим саму державу в просторовому обмеженні... Держава - це ніщо інше, як на основі права організований у межах певного простору народ" [875]270).
Прибічники концепції компетенції, зокрема, Г.Кельзен, Ш.Руссо, Ж.Ссель та деякі інші трактують територію держави як сферу її просторової компетенції. Реалізується зазначена просторова компетенція, згідно їх тверджень, через правові механізми, санкціонування та реалізацію норм права [278]271). У правовий простір держави вони включають усі види територій та просторово-правових режимів, на які поширюється державний суверенітет - сухопутну територію, водну територію, земні надра, по
- Київ+380960830922