Вы здесь

"Правове регулювання відносин власності між подружжям".

Автор: 
Ариванюк Тетяна Олексіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001691
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II.
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ.
2.1. Право подружжя на спільне майно.

Як вже зазначалося, у разі відсутності між подружжям шлюбного контракту, правовий режим їх майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, які носять імперативний характер, тобто подружжя не може односторонньо чи спільно змінювати встановлений законом правовий режим на власний розсуд. Однак подружжя не позбавлені права вчиняти будь-які дії щодо придбаного в період шлюбу майна, в тому числі поділити його у будь-яких частках між собою. В іншому випадку, мало б місце обмеження прав подружжя у здійсненні ними прав співвласників.
Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо встановленими законом), яке набувається ними за час шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України 1969 р. "Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю". При цьому згідно з ч. 2 ст. 22 цього Кодексу подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Така норма з юридичної точки зору фактично утверджує презумпцію приналежності подружжю на праві спільної сумісної власності всього майна, що набувається ними в період шлюбу. Існування такої презумпції має не лише теоретичне, а і практичне значення, адже вона полегшує суду завдання визначати правову долю майна, особливо в тих випадках, коли подружжя шлюбним договором не встановлюють особливий правовий режим придбаного в період шлюбу майна.
У новому Сімейному кодексі України збережено презумпцію спільності майна, але закладено дещо інший підхід до співвідношення спільної та роздільної власності. Так, якщо в чинному КпШС України врегулювання майнових відносин розпочинається з статті про спільну сумісну власність, то в СК якраз навпаки - з статті про особисте майно подружжя. Іншими словами, з прийняттям нового СК України право спільної сумісної власності начебто втрачає своє домінуюче значення в системі майнових відносин між подружжям. Такий підхід складачів СК певною мірою є нелогічним, адже особливістю прав подружжя на майно є в першу чергу його спільність, а не роздільність (такий же підхід було закладено і в проект ЦК України).
У СК України загалом збережено принципові положення ст. 22 КпШС України 1969 р., але в одній нормі та з деякими редакційними особливостями. Так, відповідно до ст. 60 СК України "Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)". Така законодавча правонаступність очевидно обумовлена наявністю позитивного досвіду у застосуванні наведеного положення. Однак, на наш погляд, ще існують можливості вдосконалення досліджуваних положень про спільну власність подружжя.
Так, в них безпосередньо не роз'яснюється зміст поняття "майно, нажите (набуте) подружжям за час шлюбу". Цілком зрозуміло, що не може вважатися таким майно, що було придбане кожним з них до шлюбу та після шлюбу. Однак певні труднощі може викликати тлумачення терміну "нажите" чи "набуте". Даний термін в юридичній практиці зустрічається досить рідко, оскільки носить швидше побутове, а не правове змістовне навантаження. Термін "набуте майно" також не визначає конкретних підстав набуття подружжям майна у спільну власність. Одним словом, значення термінів "нажите", "набуте" майно не має допоки що свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміну не сприяє застосуванню правових норм у практиці. Тому в новому СК України бажано було б розкрити зміст поняття "набуте майно", що буде більш чітко відтворювати юридичну сутність правовідносин, які забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності, що можна зробити, зокрема шляхом перерахування конкретних правових підстав, що забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. На наш погляд, спільною сумісною власністю подружжя можна визнавати те майно, яке нажите чи набуте ними шляхом одержання доходів від праці у суспільному секторі економіки, від участі у підприємницькій діяльності, від укладених обома з учасників подружжя угод або одним із них - за рахунок спільних коштів чи іншого майна, створення тих чи інших матеріальних благ індивідуальною працею одного з подружжя або їх обох, від участі в одержанні дивідендів.
За КпШС України подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (ч. 2 ст. 22). Тим самим законодавець фактично прирівняв ведення домашнього господарства, виховання дітей до діяльності подружжя в суспільному секторі економіки (приватному, державному, комунальному). Введення цієї норми в радянське сімейне законодавство обумовлювалося існуванням ленінських принципів чи ідей у сімейних відносинах. Тому і в юридичній літературі вважалося, що відсутність у одного з подружжя самостійного заробітку не повинно позбавляти його права на спільно нажите майно, якщо він в іншій формі приймав участь у його створенні або не може цього робити з поважних причин.42
Правило про спільність майна подружжя радянська сімейно-правова наука і судова практика поширювали і на ті випадки, коли внесок кожного з подружжя в сімейний бюджет відзначався нерівномірністю у зв'язку з неоднаковим розміром заробітку кожного з них. В юридичній літературі неодноразово зверталася увага на неприйнятність в радянському сімейному праві критерію врахування ступеню участі подружжя у створенні спільного майна, оскільки в шлюбі подружжя, крім матеріальних благ, віддають одне одному - любов, дружбу, турботу.43
Складачі проекту ЦК України дійшли висновку про доцільність збереження вищ