Розділ 2
Педагогічна теорія і практика громадянського виховання у
педагогічній спадщині Георга Кершенштейнера
2.1 Основні ідеї теорії освіти
У період своєї двадцятип’ятирічної діяльності з організації шкільної справи в
Мюнхені Георг Кершенштейнер керувався двома принципами: 1) будь-яка школа в
сучасній державі (загальноосвітня чи спеціальна) повинна ставити собі головним
завданням виховання розумних, сильних волею і корисних для суспільства
громадян; 2) тільки практичною роботою в межах чітко обмеженої діяльності, що
відповідає здібностям окремої особи, людина може досягти справжньої освіти.
Поняття “освіта” займає чільне місце в спадщині Георга Кершенштейнера.
Розглядаючи її як одне з найважливіших явищ громадського життя, він вважав
освіту найдорогоціннішим, основним елементом багатства й сили суспільства,
надаючи освіті такої ж цінності, як правді, красі, моральності й святості.
Одночасно педагог-реформатор визначив такі конституційні ознаки освіти: 1)
готовність для розуміння нових цінностей; 2) потреба у моральному зростанні
особистості й стійкий механізм приведення в дію цієї потреби; 3) єдність
почуттів; 4) гнучкий зв’язок ціннісних взаємовідношень, які залежать від
засобів і мети, методів та завдань освіти. Знання, вміння і форми спілкування є
лише послідовними ознаками освіти [206,323].
В одному з головних творів Г.Кершенштейнера (“Теорія освіти”) йдеться про те,
що поняття освіти, цінності, інтересу і духовної структури (як засобу освіти,
так і об’єкта освіти) становлять разом основні поняття його теорії освіти.
Кершенштейнер розрізняє два значення поняття “освіта”, а саме: освіта як стан
та освіта як метод. Освіта як стан – це духовне буття, а не здібність. Не та
людина може називатись освіченою, котра лише володіє знаннями і вміннями, а та,
яка через власні переживання може дати об’єктивну оцінку життєвих і культурних
цінностей і повністю розуміти їх.
Друге визначення терміна “освіта” він формулює так: “Освіта – це “індивідуально
організований, пробуджений культурними надбаннями цінностей зміст, який
залежить від широти й глибини пізнання особистості” [206,323].
Г.Кершенштейнер пов’язував між собою два терміни “освіта” і “особистість”.
Метою виховання він вважав самостійну, моральну особистість, суть якої він
вбачав у своєрідній єдності душевних виявів, в особистому сприйнятті
навколишнього життя, у самовдосконаленні особистості та в самообмеженні.
Педагог виділив дві мети, які стоять перед освітою: по-перше, освіта для
оволодіння навичками професійної діяльності, і, по-друге, освіта для
соціального служіння суспільству. Він підкреслював: “Шлях до освіти йде через
працю кожного, хто прагне здобути професію” [206,324]. У свою чергу педагог
наголошував, що освіта, яка ставить на перший план прищеплення цінностей,
можлива лише в суспільстві з високим рівнем розвитку, де високо підноситься
мораль. Тут він показав себе як справжній послідовник Й.Г.Песталоцці,
наголошуючи на тому, що справжня професійна освіта – це трудова й соціальна
освіта. Освіта ніколи не завершується, вона завжди прогресує і означає
реалізацію духовних цінностей. Г.Кершенштейнер розглядав освіту не тільки як
стан, а як і метод. На його думку, освіта не здійснюється без активної
співпраці того, кого “формують”, кому дають освіту; педагогічний акт передбачає
розуміння обох сторін: і тієї, яка вчить, і тієї, яка навчається.
Теорія освіти має справу, за Г.Кершенштейнером, із законами загального та
індивідуального духовного розвитку й проблемами освіченості об’єкта;
педагогічними засобами і можливостями їх використання в освітньому процесі на
відповідних етапах розвитку вихованця; душевним і духовним станом вихователя;
принципами й правилами освітнього методу, які пов’язані з цими факторами й
поняттям освіти.
Г.Кершенштейнер наголошував, що одним із структурних компонентів освіти є
культурні цінності й завдання шкільних закладів полягає в тому, щоб навчити
учнів розуміти ці культурні цінності й надбання, ставлячи при цьому високі
вимоги і до особистості вихователя.
З положення про поняття освіти, сутності і структури об’єкта та суб’єкта
освіти й освітніх цінностей педагог визначив основні елементи освіти та
організації освітніх закладів, вказуючи при цьому на три основні, визначені ще
Вільгельмом фон Гумбольдтом положення тотальності, індивідуальності й
універсальності, і розробив такі принципи освіти: 1. Принцип тотальності:
педагогічний вплив на вихованця повинен здійснюватися на основі врахування не
лише його особистих якостей, а й загального стану та настрою. 2. Принцип
актуальності: вихователю слід спрямовувати свою педагогічну діяльність так, щоб
система цінностей і система призначення кожного ступеня його розвитку
задовольняли потреби вихованця, не випускаючи при цьому з уваги можливу систему
цінностей і систему призначення в майбутньому. 3.Принцип авторитетності:
вихователь повинен піклуватися про розвиток того авторитетного переконання, яке
б слугувало здійсненню ідеї створення цінностей. 4. Принцип свободи: вихователь
повинен надати вихованцеві можливість самостійного визначення сфери своєї
діяльності у різноманітних життєвих умовах. 5. Принцип активності: слід
звертати увагу на те, щоб під час будь-якої роботи, яка спрямована на
самостійну діяльність вихованця, освітнім цілям підпорядковувався б не тільки
сам хід виконання роботи, а й окрема цінність самоконтролю, бо він робить
можливими форму і зміст самостійної діяльності. 6. Принцип соціальності: на
всіх ступенях розвитку вихованця, залучаючи його до добровільних спілок,
необхідно стежити
- Київ+380960830922