РОЗДІЛ 2
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Фібриновий клей: ефективність застосування в отоларингології
та інших галузях медицини
Незважаючи на прогрес у створенні нових методів лікування хворих на рак гортані, комбінований метод не втрачає своєї актуальності і залишається провідним (М.И. Светлаков, 1964; А.И. Цыганов, 1972; Е.С. Огольцова, 1989; В.О. Ольшанский, 1989; Е.В. Лукач, 2000; Р.А. Абизов, 2001; Vermund et al., 1990). Недоліками цього методу, як і більшості інших, є розвиток різноманітних ускладнень, що супроводжують опромінення хворих та хірургічне втручання. Класифікацію, особливості діагностики та способи лікування місцевих променевих реакцій та ушкоджень верхніх дихальних шляхів у ЛОР-онкологічних хворих наводить у своїх численних роботах проф. Р.А. Абизов (1989, 1992, 1998, 1999, 2000, 2001). При хірургічному лікуванні хворих на рак гортані кількість різноманітних післяопераційних ускладнень, за даними різних авторів, складає 25-80 %. (А.И. Пачес и соавт., 1988). Це пояснюється значним рівнем інтоксикації, зниженням імунологічної реактивності організму, трофічними та рубцевими змінами в опромінених тканинах, раньовою інфекцією. Кількість післяопераційних гнійних ускладнень сягає від 54 % (Е.С. Огольцова, 1984; О.В. Говда, 2001) до 67 % (J.M.P. Robinson, 1976). Дефекти глотки та стравоходу після екстирпації гортані на фоні лікувальної дози променевої терапії, за даними А.І. Пачеса та співавт., виникають у 54 % прооперованих хворих (А.И. Пачес и соавт., 1976 ).
Післяопераційні ускладнення в ЛОР-онкології найчастіше виникають з боку дихальної системи - 9-34,8 % (бронхіт, пневмонія) та в ділянці післяопераційної рани - 40-60 % (розходження швів, нагноєння рани, флегмона шиї, нориця глотки і т. ін.). (А.И. Цыганов, 1969; Ю.Л. Гамбург, 1974; В.П. Демидов и соавт., 1982; Е.С. Огольцова, 1984; В.С. Погосов и соавт., 1993).
Післяопераційні раньові ускладнення, безумовно, є поліетіологічними. Причини їх виникнення умовно діляться на загальні, що пов'язані з порушеннями гомеостазу та імунітету, та місцеві, що залежать від фізико-біологічних особливостей хірургічної рани, як осередку ураження тканин та їх інфікування. Але, на даний час є певна кількість дослідників, котрі вважають, що у більшості пацієнтів місцеві фактори є провідними у виникненні раньових ускладнень (А.В. Воленко, 1991).
Серед відомих засобів профілактики та лікування післяопераційних ускладнень використовуються такі, як:
- ретельне обстеження хворих перед операцією з корекцією гомеостазу
(М.В. Сенюков и соавт., 1980),
- використання найефективніших операційних методик (А.И. Цыганов, 1973),
- застосування під час операції сорбентів у комплексі з антибактеріальними препаратами (Ю.О. Сережко, 2001),
- ендолімфатичне введення антибіотиків (А.М.С. Омар, 1993),
- дренування рани з наступним промиванням її розчинами антибіотиків, антисептиків, ензимотерапія післяопераційних ран (В.В. Паламарчук, 1990),
- компресійна пов'язка, призначення в післяопераційному періоді імуномодулюючих препаратів (В.П. Демидов и соавт., 1982; А.М.С. Омар, 1993).
Але, чи не найбільше уваги приділяється боротьбі з раньовою інфекцією, розвиток якої є пусковим механізмом більшості ускладнень (В.П. Демидов и соавт., 1982; О.В. Говда, 2001; Qiu Weiliu, 1995).
Найбільш поширеним засобом профілактики виникнення післяопераційної раньової інфекції є загальна антибіотикотерапія, яка передбачає профілактичне, емпіричне та цілеспрямоване призначення антибактеріальних препаратів (Э.В. Горшевикова, 2000). Але насьогодні, ефективність останньої значно зменшилася внаслідок збільшення кількості антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів, пониженої імунорезистентності та алергізації хворих. І тому, незалежно від проводимої антибіотикотерапії, післяопераційна раньова інфекція розвивається досить часто, дорівнюючи, в середньому, в залежності від характеру захворювання, - 30 % (В.С. Савельев, 1990).
Таким чином, існуючі в наш час методи профілактики, що спрямовані на усунення причин ускладнень у самій рані можна вважати недостатньо розвинутими та впровадженими в практику охорони здоров'я. За напрямком дії їх можна розподілити на спроби герметизації післяопераційної рани (асептика) та заходи по боротьбі з розвитком мікроорганізмів у рані (антисептика). Останні, хоч і не є на 100 % ефективними, розвинуті набагато більше - це і впровадження в практику шовного матеріалу з антимікробними властивостями (D.C. Me-ilrath et al., 1976; З.Ф. Горская, 1990), і введення в рану наприкінці операції різноманітних препаратів з імобілізованими антибактеріальними компонентами (А.П. Кабан, 1990; В.С. Погосов и соавт., 1993), і обробка рани перед накладанням швів на шкіру гіпосульфітом натрію, котрий збільшує чутливість антибіотикорезистентної мікрофлори до антибактеріальних препаратів
(Н.М. Терешин, 1977) і т. ін. Головним же, найпоширенішим засобом, який до цього часу застосовується з метою герметизації післяопераційної рани, залишається марлева пов'язка, яка, на жаль, завдає травмуючої дії на рану, швидко просякає виділеннями, стає перепоною для аерації рани (В. Шмитт и соавт., 1985). Тому пошук нових засобів герметизації операційної рани для попередження післяопераційних ускладнень при хірургічному лікуванні ЛОР-онкологічних хворих є актуальним.
У цьому аспекті найбільший інтерес викликає використання різноманітних біологічних полімерів - желатину, колагену, фібрину та ін. Серед них на особливу увагу заслуговує саме фібрин, який, являючись складовою частиною крові, неодмінно бере участь у процесах гемостазу та репарації. Відомо, що на заключному етапі згортання крові розчинний протеїн плазми - фібриноген під впливом тромбіну перетворюється у мономірний фібрин, котрий внаслідок спонтанної полімерізації, складає фібрин-полімер (К.Н. Веремеенко, А.И. Ки-зим, 1988). Далі, під впливом ХІІІ-го фактору згортання крові та за участю іонів кальцію, утворюються пересічні ковалентні зв'язки між поліпептидними ланцюгами сусідніх молекул фібрин-мономіру, що стабілізу
- Київ+380960830922