Глава 25 була вставлена пізніше /76/ 2), на основі чого згадка даків саме Цезарем може бути підданою сумніву. Незважаючи на це, римський диктатор знав північнофракійців під даним етнонімом, про що свідчить його заповіт.
Інтерес античних авторів до даків посилився в другій половині І ст. до н.е. із-за їх набігів на римську провінцію Македонію та грецькі міста - поліси Західного й Північно - Західного Причорномор'я /70, 77/ 3). При описі північнофракійців даків часто називали за старою традицією гетами. Таку назву використовували й проживаючі серед гетського населення мешканці грецьких міст - полісів західного та північно - західного узбережжя Понту (Чорного моря). Вони не шукали різниці між даками та гетами й переносили на весь етнічний масив назву тих племен, які були територіально більш близькими до них. Навіть на початку І ст. н.е. Публій Овідій Насон (43 р. до н.е. - 18 р. н.е.), висланий з Рима в Томи імператором Октавіаном Августом, описав небезпеку для томітів із-за Дунаю з боку даків як гетську /143/ 4). Він чув брязкіт гетської зброї /7/ 5), побоювався гетської загрози /7/ 6) і знав небезпеку змащених отрутою гетських стріл /7/ 7).
У той самий час етнонім "даки" поступово закріплявся в античній традиції при описі північних фракійців. Квінт Горацій Флак (65 - 8 рр. до н.е.) цікавився чутками про даків /7/ 8), описав страх даків перед когортою /7/ 9) та надав свідчення з історії Дакії, згадавши загибель війська дакійського Котісона /7/ 10).
Безсумнівно, переміщення культурного та політичного центру північнофракійців із нижньої течії Істру й Тірасу в Карпатську котловину відбилось у заміні загальної назви їх племен, введених в історіографію Геродотом /3/ 11) як гети на даків. Етнонім даки необхідно вживати стосовно північнофракійського масиву І ст. до н.е. - IV ст. н.е. /83/ 12). Для І ст. до н.е. вважаємо також придатною перехідну назву дако - гети, а не гети або гето - даки.
Про те, що даки представляли в І ст. до н.е. вагому військову силу, знаходимо свідчення в "Діяннях божественного Августа". Імператор Октавіан Август (63 р. до н.е. - 14 р. н.е.) повідомляв про могутнє дакійське військо /15/ 13) й необхідність союзу з північними фракійцями для закріплення свого панування /15/ 14). Відбитком інтересу до даків з боку першого римського імператора та спробою локалізації дако - гетів була карта Марка Віпсанія Агрипи (63 р. до н.е. - 12 р. н.е.), яка знаходиться на стіні Porticus Vipsania (на Марсовому полі в Римі). Свідчення Агрипи носили офіційний характер і демонстрували політичні цілі Октавіана /21/ 15). Агрипою, за грецькою традицією Гесіода, визнавався поділ Дунаю на дві частини (верхня течія - Danubius, нижня - Hister). Істр являвся південним кордоном Дакії, обширні розміри якої пояснювались бажанням Августа приєднати цю область до земель "всесвітнього римського панування". На сході кордоном Дакії була "пустеля сарматів", а на півночі - узбережжя океану /21/ 16).
Страбон (63 р. до н.е. - 19 р. н.е.) у "Географії", роботу над якою він завершив біля 18 р. до н.е., дав чітку та реальну картину розміщення даків. Карпати поділялись ним на дві частини /11/ 17). Північно - західну, де проживали кельто - германські племена, він не знав і спирався на Агрипу. Земля гетів "спочатку вузька, простягається південним боком уздовж Істри, а протилежним - уздовж передгір'я Геркінського лісу", займає значну "частину самих гір" /11/ 18). Так описані ним кордони Дакії. Під час систематизації даних, отриманих із різних джерел, Страбон намагався використати зв'язок між місцезнаходженням племен і природніми особливостями (річки, гори). Західним кордоном Дакії він вважав р. Парис, тобто нижню течію сучасної р. Тиси /11/ 19). Справжньої довжини річки Страбон не знав /21/ 20) і тому притока р. Тиси - р. Муреш, яку за версією Геродота називає Марис, впадає у нього в Данубіус (тобто верхній Дунай), тоді як Парис - в Істр /11/ 21). За р. Марис Страбон провів кордон між землями кельтів і даків /11/ 22). Він відзначив, що даки живуть на захід від гетів, ближче до германців. Особливе зацікавлення викликає опис побуту /11/ 23), вірувань /11/ 24), характеру політичного управління /11/ 25) та військової історії даків /11/ 26). Страбон зобразив протистояння даків кельтськими племенами бойїв і теврисків (таврисків) /11/ 27), на чолі яких стояв Крітасір. Він знав про наміри Юлія Цезаря зробити експедицію проти даків /11/ 28) і описав похід Марка Ліцинія Краса проти гетів /11/ 29).
На початок І ст. н.е. Дакія була добре відомою для населення античного світу. Давні автори були обізнані з територією цих північнофракійських племен і їх історією. Зацікавлення дакійською проблемою не тільки не вщухало, але з кожним нападом на римські провінції Македонію та Мезію спалахувало з новою силою. Сенека (4 - 65 рр. н.е.) згадував, що постійно "з півночі Імперію турбували даки" /15/ 30). Дакійські трави знав військовий медик Клавдія Діоскорид (41 - 54 рр. н.е.) /15/ 31). Марк Анней Лукан (39 - 65 рр. н.е.) називав даків серед народів, які утворювали загрозу на північному римському кордоні ще з І ст. до н.е. Він також передав слова Помпея, що даки асимілювали гетів /7/ 32).
Співвідношення термінів "дак" і "гет" описав Гай Пліній Секунд (23 - 79 рр. н.е.). Він зобразив берегові місцевості на північ від Істру й стверджував, що ця територія була заселена гетами, яких римляни називали даками /7/ 33). Пліній Старший при описі сучасних йому подій зобразив протистояння даків з сарматськими племенами, які витіснили даків з Тисо - Дунайського межиріччя у гори до витоків р. Патаіс (р. Тиса) /7/ 34). Він зауважив, що "у даків і сарматів навіть чоловіки розмальовують свої тіла" /7/ 35). Події, описані Плінієм Старшим, відображають реалії середини І ст. н.е. Дані про даків для своєї праці, яку він завершив у 77 р. н.е., Пліній отримав на германському кордоні в 47 - 51 рр. н.е. /63/ 36).
Північнофракійська проблема так міцно ввійшла до життя античного світу, що навіть у сатирах згадувались події у Дакії. Ювенал (40
- Київ+380960830922