РОЗДІЛ 2
ІСНУЮЧІ ПІДХОДИ ДО ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ТА АНАЛІЗ ЇХ ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ
2.1. Дослідження методичної бази оцінки економічної ефективності інвестицій
Питанням оцінки ефективності інвестицій вчені України приділяють недостатньо уваги. Основна причина цього полягає в тому, що переважає помилкова точка зору, відповідно до якої в промислово розвинених країнах є вже апробовані методики, що можна в готовому виді використовувати в Україні. Насправді проблема оцінки ефективності інвестицій не одержала вичерпного рішення ні в країнах СНД, ні за рубежем. Причому певні питання краще розроблені закордонними вченими, а інші - вченими колишнього СРСР.
У цьому зв'язку дуже важливим, як на нас, є виявлення кращого в розробках вітчизняних та закордонних вчених і на цій основі створення обґрунтованих методичних рекомендацій з визначення ефективності інвестицій. Відсутність в Україні єдиних офіційних рекомендацій з оцінки ефективності інвестицій ускладнює управління ними на всіх рівнях, що знижує ефективність їх використання і погіршує економічну ситуацію.
До методик оцінки інвестиційних проектів можна сьогодні віднести методики таких авторитетних міжнародних організацій як UNIDO, Світового Банку Реконструкції і Розвитку ?29, 149, 151?. Загальним для них є те, що всі вони базуються на класичних принципах інвестиційного аналізу, побудованого на основі вивчення грошових потоків.
Закордонні методи можна розділити на дві групи. У першу групу входять методи, що базуються на розрахунках показників терміну окупності, коефіцієнту рентабельності капітальних вкладень, а також метод ануїтету ?34, 79, 104, 140?. Ці методи застосовні до інвестиційних проектів, що характеризуються стабільним розміром щорічно забезпечуваних корисних результатів і короткого періоду інвестування (наприклад, заміна технологічного устаткування більш досконалим, автоматизація виробничого процесу).
Так, американські фірми виробники промислових роботів рекомендують термін окупності капіталовкладень у придбання їх і допоміжного устаткування розраховувати за формулою ?140?:
(2.1.1)
де К - капіталовкладення в промислових роботів і допоміжне устаткування (грн.);
?С - річна економія заробітної плати працівників (включаючи додаткові виплати) і інших статей витрат, забезпечувана впровадженням промислових роботів (грн.);
И - річні витрати на експлуатацію промислових роботів (без амортизації на реновацію) (грн.).
Коефіцієнт рентабельності капітальних вкладень визначається як величина, зворотна до терміну окупності:
(2.1.2)
Розмір Р показує розмір річної економії поточних витрат (прибутку), що забезпечується в результаті впровадження промислового робота, у розрахунку на одиницю капітальних вкладень.
Чим менше термін окупності і більше термін рентабельності, тим, відповідно вище ефективність капітальних вкладень.
Засновані на цих показниках методи істотно відрізняються як за кількістю статей прибутків і витрат, що враховуються в розрахунках, так і за іншими чинниками, тому істотно відрізняється точність і обґрунтованість отриманих на їх основі результатів від фактичних. Найбільш обґрунтованою є методика, призначена для аналізу ефективності великих виробничих комплексів, розроблена в Іллінойському дослідницькому інституті [79].
Методика заснована на використанні показника рентабельності капітальних вкладень. При його розрахунку враховується 200 параметрів. При цьому робиться оцінка чутливості проекту автоматизації виробництва до очікуваних варіацій вихідних параметрів: вартість устаткування, монтажних і пусконалагоджувальних робіт, чисельність робочих, що вивільнюються, розмір годинної оплати праці, терміни постачань, монтажних і пусконалагоджувальних робіт, ринкова кон'юнктура.
Для кожного проекту розраховується найбільш ймовірне (очікуване), мінімальне і максимальне значення рентабельності капітальних вкладень. Методика передбачає порівняльний аналіз декількох варіантів автоматизації виробництва з метою вибору найбільше ефективного з них з обліком економічного ризику.
За інших рівних умов, перевага віддається проекту, що забезпечує менший розрив між мінімальним і максимальним значеннями рентабельності капіталовкладень. Рентабельність капіталовкладень розраховується на основі додаткового чистого прибутку, що залишається після сплати з нього податків.
Відповідно до методу ануїтету, з одного боку, визначають суму щорічних витрат, необхідних для погашення початкових капіталовкладень (К), а також щорічних поточних витрат (И), обумовлених реалізацією даного проекту, а з іншого боку - щорічний прибуток (П), забезпечуваний в результаті реалізації інвестиційного проекту. Проект вважається ефективним, якщо щорічний прибуток перевищує суму щорічного платежу і поточних витрат:
(2.1.3)
де i - коефіцієнт, що враховує норму дисконту;
n - тривалість життєвого циклу інвестиційного проекту в роках;
И - розмір щорічних експлуатаційних витрат (без амортизаційних відрахувань, обумовлених початковими капітальними витратами).
У даному методі й у методах другої групи велика увага приділяється виборові норми дисконту (i), на розмір якого впливають три основних чинники:
* розмір реального річного банківського відсотка;
* річний темп інфляції;
* рівень ризику, зв'язаний із реалізацією інвестиційного проекту.
Так, для більш ризикованих інвестиційних проектів рекомендується приймати і більш високі значення норми дисконту, і навпаки. Зростання розміру реального річного банківського відсотка викликає відповідне збільшення норми дисконту.
Закордонні методи другої групи засновані на використанні показника чистої приведеної (поточної) вартості проекту і коефіцієнтів внутрішньої рентабельності, рентабельності проекту, періоду повернення капіталовкладень ?29, 33, 38, 107, 149?.
Чиста поточна вартість проекту (NPV) показує сумарне за розрахунковий період перевищення чистого п