Ви є тут

Українські хоругви XVII - XVIII ст. (Основні типи. Історико-художні та іконографічні особливості).

Автор: 
Косів Роксолана Романівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
3403U000170
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РоздІл 2
Хоругви Як Історико-культурне Явище.
Витоки та особливостІ розвитку хоругов в УкраЇнІ до XVII cтОЛІТТЯ
Символ, що вміщений на хоругві, і хоругва, що сама стала символом, є втіленням
життєвого сенсу існування людини, який виражається через образне узагальнення
та емоції, що випливають із нього. За допомогою символів та церемоній і
звичаїв, у яких вони використовуються, кожен член спільноти бере участь у її
житті та переживає спільні емоційні стани згромадження [166, 165]. Ці
особливості були визначальними при формуванні певних стереотипів у символіці,
пов’язаних із світосприйняттям, міфологічною свідомістю, знаками, що
уособлювали божество чи правителя. Символи, що вміщені на відзнаках, а інколи й
самі відзнаки, мали асоціативний характер, який для спільноти має конкретне
пояснення.
У розділі розглядаються історичні етапи формування відзнак у практиці деяких
культур, їх функції, призначення, формальні особливості та можливі запозичення,
як і впливи на розвиток подібних відзнак у сусідніх культурах. Також
простежується еволюція хоругов до XVII cт. на території України та їх основні
особливості.
Основні тенденції розвитку хоругви в історичному контексті
Традиційною є думка, що одним із первісних засобів візуальної ідентифікації
групи людей були предмети підняті вгору, які використовувалися для подання
сигналу. Вони мали спонтанний характер і призначалися для вирішення нагальних
потреб, пов’язаних з організацією спільноти. За допомогою цих засобів
інформація передавалася невербальними знаками, коли не можна було скористатися
звуковими сигналами.
Чеський дослідник З.Свобода схиляється до думки щодо первісного військового
призначення відзнак [235]. Основними функціями останніх було виокремлення від
противника власних військових загонів, встановлення дислокації, подання
сигналів для маневрів на полі битви, а також диверсифікація різних підрозділів.
Це підтверджується існуванням у найдавніших військових формуваннях штандартів,
котрі відрізнялися один від одного. Наступний етап розвитку відзнак наступив
тоді, коли вони стали постійними атрибутами, і внаслідок цього наділялися
художніми рисами, несли символи спільноти, що охоплювала певну територію.
Найдавнішими зафіксованими в ілюстративних та писемних джерелах є штандарти
давнього Єгипту та Передньої Азії. Вони складалися з культового символу або
відзнаки правителя, що, очевидно, виготовлявся з твердого матеріалу і був
піднятий на древку. Зображення штандартів древнього Єгипту свідчать, що вони
мали орнітоморфні або зооморфні навершя, характрені для єгипетської символіки.
Найдавніша така пам’ятка відноситься до додинастичної епохи і датується кінцем
IV тис. до н.е. – навершя кам’яної палиці “царя” Скорпіона з рельєфним
зображенням складної символічної композиції, у верхній її частині розміщено
древка із символами південних общин Нижнього (північного) Єгипту (рис.1).
Подібні штандарти з символічними зображеннями вміщені на лицевій стороні
різьбленої плити фараона Нармера, 3000 р. до н.е. (рис.2) – періоду, в якому
закріпилися зображальні канони, більшість з яких виникла у попередню епоху
розвитку єгипетського мистецтва.
Крім відзнак з твердих матеріалів, для орієнтиру використовувалися довгі вузькі
смужки тканини, підняті вгору, що мали практичне застосування – за ними можна
було визначати напрям вітру і траєкторію польоту стріл [242, 198-199].
Очевидно, саме таку відзнаку бачимо на рельєфі “Полювання на левів” з палацу
Ашшурнасирапала ІІ в Кальху (Ассірія, 883-859 рр. до н.е., рис.3). З Ірану
походить металевий штандарт, що датується 3000 рр. до н.е. [206]; з 2500-2000
рр. до н.е. є відомості про штандарти Месопотамії [206].
Згадка про прапор зустрічається в Старому Заповіті, де описується вихід
ізраїльського народу з єгипетської неволі: “Отаборяться Ізраїлеві сини кожен
при прапорі своїм за ознаками домів своїх батьків” (Біблія. Книга Чисел 2,
2-3).
Перші зафіксовані відомості про знамена з тканини пов’язані з країнами Далекого
Сходу – стародавніми Китаєм та Індією. Найдавніша письмова згадка про прапор з
білої тканини засновника китайської династії Чоу датується 1122 р. до н.е.
[206]. Розвитку таких відзнак могли передувати штандарти, подібні до
давньоєгипетських та асірійських. Це підтверджується інформацією, що на деяких
прапорах зверху до древка кріпилися металеві зображення, такі ж, як на тканині
[204]. Давньокитайські та індійські прапори мали переважно трикутну форму, були
виготовлені з шовкової тканини червоного або зеленого кольору з символічними
зображеннями тварин, що були вишиті золотом та мали золоту кайму [204; 232,
18]. З Китаю та Індії використання прапора поширилося у центральну Азію. Відомі
згадки про відзнаки з білого, чорного або жовтого шовку, з символічними
зображеннями слона, бика, морського півня тощо, які були вигаптувані золотом.
Впливи індійського прапорництва, очевидно, стали визначальними при формуванні
основних особливостей ранньоісламських знамен [204], які не мали фігуративних
зображень, натомість були оздоблені орнаментами і написами. Поширеними були
кольори: чорний (існує припущення, що це був колір штандарту Мухамеда, а
пізніше династії Абасидів 746 р. н.е.), білий (династії Омайядів 695 р. н.е.),
зелений (династії Фатімідів 909-1171 р. н.е.). Останній пізніше став основним
кольором ісламу [204].
Важливе значення для розвитку європейських штандартів мали відзнаки древньої
Греції та Риму. Греки (можливо, вперше у Європі) почали використовувати
штандарти на кораблях [206]. Особливістю давньогрецької піхоти було також
правило зачіпляти до списів прапорці невеликих розмірів, що пізніше стали
х