Ви є тут

Художні вироби зі шкіри на Гуцульщині ХІХ - ХХ ст. (витоки, типологія, художні особливості, збереження традиції).

Автор: 
Книш Богдана Василівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
3407U000146
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ НАРОДНОГО ШКІРЯНОГО ВИРОБНИЦТВА
ХІХ - поч. ХХ ст.

2.1. Витоки традиції

Будь-яке явище народного життя чи національної культури, очевидно, не можна дослідити й пізнати, якщо розглядати його відірвано від поступового загально історичного процесу. Це особливо дається відчути в нашій темі, присвяченій народному шкіряному виробництву. Адже обробка шкур диких і свійських тварин та виготовлення виробів з них - одна з найдавніших галузей народного господарства і народної творчості. Всім відомий цей етап загальнолюдської культури. І хоч яка маленька та відгороджена горами від усього світу Гуцульщина, вона є часточкою цієї загальнолюдської культури, часточкою живою і особливо примітною тим, що у своєму житті і традиційній культурі зберегла багато такого, що в інших народів уже забулося й загубилося.
З історико-археологічних досліджень вчених усього світу знаємо, що тварини були джерелом існування і предметом поклоніння, були включені в соціальну ієрархію, священні тварини ставали тотемом певного роду, існували уявлення про тварину як про особливу іпостась людини.
Шкури тварин - один з найперших матеріалів, який почала використовувати людина для утеплення свого тіла і житла та задоволення інших життєвих потреб. Тваринний світ на ранній стадії розвитку людства мав надзвичайно велике значення. У світовій культурі знаходимо незлічену кількість традиційного вшанування звірів, що сягає своїм корінням в глибину віків. Археологічні знахідки палеоліту відтворюють складну систему вірувань, тісно пов'язаних з тваринами або їх символами у вигляді шкур, кісток та зооморфних зображень (рис. В. 2.1.).
Палеологічні розписи в печерах Франції та Іспанії, археологічна пам'ятка "Кам'яна могила" є свідченням виключної ролі тварин в духовній системі людства.
Мисливці вбивали звірів не тільки задля харчу, але і заради шкури, яка використовувалася у ритуалах для жертвоприношень, була предметом поклоніння та ознакою винятковості жерця чи вождя роду і племені (рис. В. 2.1).
Шкури принесених у жертву тварин використовувались у ритуалах народження, усиновлення, обрізання, весільних обрядах, при засіванні поля, при молінні за здоров'я, спокуті, у ритуалах урочистих церемоній [139]47). Так, у деяких племен Африки ще існує звичай приносити в жертву тварину, частіше козу чи вівцю, здирати з неї шкуру, різати на шматки і обмотувати цими шматками кисті рук і пальців того, чиї інтереси беруться до уваги. Обряд здійснюється для зцілення хворого, ритуального очищення або для надання людині особливих здібностей. При народженні дитини вбивають козу, здирають шкуру і вирізають з неї три смуги, які кладуть на кисті рук немовляти, матері і батька. Коли дитину усиновлюють -обертають її у овечу шкуру, і тільки тоді вона вважається своєю. У весільній церемонії племен теж використовують шкуру вбитої тварини. При цьому вирізають смугу з живота шкури, батько нареченого вирізає в ній отвір і одягає на голову нареченої, проказуючи замовляння. Для заключення дружнього договору теж приносять в жертву тварину, зі шкури якої роблять мітки у вигляді персня. Обов'язковим є обряд жертвоприношення перед посівом проса. У цьому випадку з'їдають м'ясо вбитої вівці, зі шкіри роблять пов'язки на голову, обходять поле, скроплюючи його жиром тварини, медом та гноєм. Племена мосаї приносять богу жертви за здоров'я людей і тварин і зі шкіри тварин роблять персні для всіх членів родини. Шкури жертовних тварин використовуються в урочистих церемоніях при передачі влади старших до молодших. При цьому відбувається формальна передача влади - молоді знімають військові шкури і вдягають одяг з хутра для старших [139]48). Такий загальний огляд дає право зробити висновок, що шматки жертовних шкур, які одягали на тіло люди, є спрощеною формою облачення в цілу шкуру, що ототожнює людину з твариною. Використання жертовних шкур у ритуалах можемо асоціювати з бажанням оберегтись від зла і загрози, де шкура, очевидно, відіграє роль амулета.
Дж. Фрезер у своїй праці не просто наводить факти звичаїв, що відображені у Старому завіті, а й вказує на загальновживаність ритуалів жертвоприношення тварин і використання шкури у багатьох народів в обрядах, що побутували у різний час і залишились у різних формах народних звичаїв.
Елементи поклоніння тваринам збереглись впродовж століть у народному фольклорі - обрядах, піснях та інших словесних творах. Маски тварин у різдвяному вертепі, новорічні забави, карнавали, жертвоприношення на Святий вечір та Великдень, роль кожуха у весільному обряді, образи пісень та казок є прикладом вшанування тварин як символу плодючості, циклічності та багатства. Очевидно, що такого ж значення набуває використання кожуха у весільному обряді та хрестинах. Так, в деяких регіонах України перед тим, як вирушати до церкви для хрещення, "...дитину клали на кожуха, вивернутого догори вовною, чи на стіл між хлібин - "щоб щасливилось йому в житті"[122]49). При пострижинах під час святкування перших уродин, дитину саджають на вивернутий хутром кожух, розіславши його посеред хати, а хресні мама чи батько роблять навхрест пострижини, а колись голили волосся повністю (в давні часи цей обряд здійснювали сокирою, на Гуцульщині таке дійство називали обтинанням, рубанням чи обрубуванням). Цікаво, що обряд пострижин з використанням кожуха побутує на Косівщині і сьогодні.
На весіллі кожух, як символ багатства та родючості, використовувався кілька разів. Так, на Буковині благословляли молодих, які стояли на кожусі; переступаючи через кожух, молоді після вінчання входили до хати. Під час весільної церемонії молоді одягали вивернутого кожуха, що теж символізувало добробут, урожай [78]50). Обряд зустрічі молодих після вінчання був традиційний для України - на порозі хати мати зустрічала молодих у вивернутому кожусі, виконуючи при цьому ряд магічних і привітальних дій. Цьому передувало "ладкання" свах:
Вийди, матінко, вийди,
З нової коморочки
З повною