РОЗДІЛ 2
МИСТЕЦТВО НАРОДНОЇ КЕРАМІКИ ВОЛИНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Становлення традиційного мистецтва кераміки етнографічної Волині дозволяє
провести аналогії із ситуацією навколо орнаментики традиційних полтавських
рушників, яка, за визначенням доктора мистецтвознавства Т. В. Кари-Васильєвої,
формувалася природним шляхом, без зовнішнього втручання в закономірний процес
розвитку народного мистецтва [90, 78]. Тоді як, для порівняння, на думку
О. О. Клименко, у гончарстві Опішного на зламі ХІХ - ХХ ст. мало місце
запровадження “згори”, тобто із середовища високого мистецтва в народне
орнаментальних мотивів, запозичених з інших видів мистецтв (насамперед, із
шитва) [95, 73]. У гончарстві Опішного ХХ ст. новації в декорі перетворилися на
нову традицію. Волинське гончарство не зазнало вищезгаданих впливів, внаслідок
цього воно зберегло архаїчні риси.
Мистецтво народної кераміки на землях Волині має стародавні традиції, які
сформували його особливості та допомогли зберегти їх на території всього
регіону, не зважаючи на несприятливі суспільно-політичні умови, у яких
перебували ці землі.
Дослідження розвитку гончарства другої половини ХІХ ст. здійснювалося, в
основному, на основі архівних джерел, оскільки спогадів гончарів-старожилів про
майстрів та вироби в вищезазначеного періоду залишилося мало.
Складність дослідження гончарства міжвоєнного періоду полягає у наявності
особливостей історико-територіального розвитку краю: Волинь в 1921 – 1939 рр.
була роз’єднана на дві частини – польську та радянську. У дисертації зроблено
спробу порівняння умов, створюваних двома державами, в яких творили гончарні
вироби волинські майстри.
У даному розділі не ставимо за мету відстежити всю історію розвитку народної
кераміки Волині, оскільки усвідомлюємо велику складність такої проблеми,
вирішення якої можливе лише зусиллями великого колективу мистецтвознавців,
краєзнавців, археологів, етнологів, істориків. Вважаємо вищеназвану проблему
окремою темою для дослідження. Хронологічні рамки нашого дослідження – друга
половина ХІХ – ХХ ст., тому саме на цьому періоді ми акцентуємо увагу, стисло
відстеживши витоки мистецтва народної кераміки Волині.
2.1. Витоки мистецтва народної кераміки Волині
Витоки мистецтва народної кераміки Волині беруть початок з епохи неоліту. У
неолітичному мистецтві, а саме в геометричних візерунках глиняних виробів, уже
спостерігається оволодіння багатьма видами симетрії як способу організації
візерунчастої структури, з одного боку, а з другого – як виразу ідей живої та
неживої природи [61, 19].
У часи неоліту більша частина території Волині на тривалий час була заселена
племенами землеробських культур. На теренах сучасного етнографічного регіону
Волині побутувала культура лінійно-стрічкової кераміки, що суттєво відрізнялася
від (поширеної, переважно, на Західному Поліссі) волинської неолітичної
культури, населення якої займалося мисливством, збиральництвом, рибальством
[134, 5]. Мали відмінності й форми кераміки: представники культури
лінійно-стрічкової кераміки користувалися вже горщиками з плоским дном, що
свідчить про наявність у них первісної печі, тоді як у волинській неолітичній
культурі ще переважали вироби з гострим дном. Форми плоскодонного посуду
землеробського населення, яке досконало володіло технікою виконання керамічних
виробів, були тоншими та легшими, порівняно з масивними гостродонними
горщикоподібними посудинами волинської неолітичної культури.
В епоху неоліту зароджується та розвивається мистецтво керамічної іграшки.
Вченими встановлено, що для носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки був
властивий культ тварин, який виявив себе в зображеннях неолітичних фігурок.
Волинські неолітичні іграшки були досить спрощеними: для них характерна
відсутність деталей та декору [106, 8]. Аналізуючи стилізовану фігурку бика,
знайдену на Гнідавському поселенні, Н.В Кубицька відзначає, що “в цій фігурці
помітні ямки очей, виділена мордочка” [106, 9].
В орнаментиці культури лінійно-стрічкової кераміки переважають витиснені лінії,
ямки, гребінцеві та півкруглімісяцеподібні насічки, якими була вкрита переважно
вся поверхня виробів.
Для більшості культур неоліту характерні візерунки геометричного характеру, де
головна роль належить крапці та лінії. Ці елементи неолітичних орнаментів,
певною мірою, лягли в основу лінійно-хвилястого та крапкового орнаменту, який
став невід’ємною особливістю традиційної народної кераміки Волині й проіснував
до наших днів.
Посудини біконічної форми набувають поширення у культурах енеолітичної епохи.
До цього періоду належить культура лійчастого посуду, яка була домінуючою на
той час на території Волині [50, 45]. Декор на посудинах цієї культури
розміщується, в основному, на плічках та під вінцями виробів.
У великому ареалі поширення пам’яток дніпро-донецької етнокультурної спільноти,
у т.ч. волинської неолітичної, елементи декору були подібні: гребінці, ямки,
лінії, сітки, насічки, проте на різних територіях у різних культурах набір цих
елементів та частота їх використання були різними, так само, як і більша чи
менша міра їх декорування.
Найдавнішою серед культур мідно-кам’яного віку була лендельська культура, назва
якої походить від с. Лендель в Угорщині, проте, на територію західної частини
Волині вона потрапила дещо видозміненою.
Мистецтво кераміки лендельської культури своїм високим розвитком завдячує
культурі давніх протоцивілізацій Близького Сходу та Балкан, де в кінці V – на
початку ІV тис. до н.е. з’явилася мальована кераміка з використанням чорного,
білого та червоного кольорів.
Витоки декорування посуду ангобами на Волині сягають часів лендельської
- Київ+380960830922