РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНИХ ТА ХУДОЖНІХ ПРІОРИТЕТІВ МИТЦЯ
2.1. Життєвий і творчий шлях
При опрацюванні біографічних матеріалів автор дисертаційного дослідження
опирається на опубліковані спогади дочки художника Христини-Марії Сорохтей [36
Сорохтей Христина-Марія (1934-1988).] та рукописний архів О.Сорохтея.
Доля станіславівського художника Осипа Сорохтея була не простою. Він народився
28 лютого 1890 року у селі Баранчиці Самбірського повіту на Львівщині. Сім’я
Сорохтеїв жила досить скромно на утриманні Йосафата Сорохтея, батька художника,
що був фахівцем залізничної справи. Родовід Сорохтеїв починався десь у чеських
поселеннях і прізвище від початку звучало Срхтій. Проте, переселившись на
українські землі, прізвище змінилося, можливо тому, що не давався українській
вимові незвичний набір приголосних.
У 1895 році батька переводять на роботу до Станіслава, куди і переїжджає вся
сім’я. А в 1897 році родину спіткало горе: Йосафат Сорохтей трагічно гине під
час аварії, що сталась на залізничній колії, вдова залишається з трьома дітьми.
Надто мала пенсія змушує жінку влаштувати дітей до інтернатів, аби мати змогу
якось вижити. Осип, або як тоді його називали Юзек, потрапляє у десятирічному
віці до монастирської школи отців-єзуїтів.
Хлоп’яча школа отців-єзуїтів інтернатського типу мала доволі строгі методи
виховання і сумнівну репутацію. Рис.А.2.1. Тому, будучи дванадцятирічним
хлопцем, Осип втікає з інтернатської науки і, знайшовши притулок на окраїні
Станіслава, не повертається додому. Ця втеча, — перший конфлікт з суспільством,
перший прояв бунтарської вдачі, — для матері художника була страшним ударом.
Вона довго чекала повернення єдиного сина додому, не дозволяла торкатись його
речей, щодня застеляла його ліжко. Коли ж нарешті зрозуміла, що він не
повернеться, замкнулась у собі і навіть не згадувала його імені [14] [37[14]
Сорохтей Х. Що відкрилося у серці.–– С.134.].
Тим часом, Осип вирішує знайти собі роботу і наймається помічником до
маляра-альфрейника. Майстер дуже здивувався, побачивши, як новий помічник одним
розчерком олівця намалював його дуже подібним на клаптику паперу. Ім’я майстра
невідоме, однак це був перший вчитель Сорохтея, про якого художник пізніше
скаже: “Це був мій найкращий учитель у житті і в мистецтві. Він навчив мене
людяності, без якої чоловік нічого не вартий” [14] [38[14] Сорохтей Х. Що
відкрилося у серці.–– С.133.].
З того часу Осип жив у невеличкому будинку на околиці міста, десь у районі
колишньої вулиці Глухівського за меблевою фабрикою Сімановича і Каллєра. Так
майбутній художник потрапляє в передміське ремісниче середовище, яке згодом
можна побачити у його серії графічних робіт. Хто знає, чи не очами здивованого
юнака постануть перед нами епізоди з ковалями, дроворубами, мулярами. Можна
сказати напевно, що у свідомості підлітка глибоко відбився той складний і
водночас пізнавальний життєвий період.
Господар, у якого працював О.Сорохтей, виявився напрочуд доброю людиною і в
скорому часі саме він, наче рідного, віддав хлопця до гімназії. Після
закінчення школи Сорохтей був записаний до вчительської семінарії, яку закінчив
у 1910 році. Однак захоплення мистецтвом не полишало молодого хлопця протягом
всього цього часу.
Осип Сорохтей не переставав малювати відтоді, відколи вперше, із спогадів,
відкрився йому папір та олівець. Одними з перших його рисунків були портрети
двох сестер, які він намалював десь ще у п’ять років. У 1909 році у Станіславі
регулярно виходив молодіжний літературно-художній журнал “Зірка”, який Сорохтей
повністю ілюстрував. У двадцятирічному віці він виконує свій перший автопортрет
олією ( втрачений ).
У 1911 році художник вступає до Краківської Академії мистецтв, що на початку ХХ
століття була на піднесенні. При вступі в Академію канцеляристи, вивчаючи
метрику Сорохтея, з’ясували, що батько і мати юнака римо-католики. У зв’язку з
цим молодого Осипа хотіли записати поляком. Однак, вибираючи чітку, хоч і не
легку позицію, Сорохтей не погодився [14] [39[14] Сорохтей Х. Що відкрилося у
серці.–– С.134-135.]. Цей факт мало де згадується, однак саме такі вчинки
вирізняють сильних і високодуховних людей. Будучи студентом-українцем, Осип
значно ускладнював собі життя, не кажучи вже про абсолютну відсутність
перспективи тощо. Вірогідно, це рішення було глибоко обдумане художником.
Можливо, то був протест проти несправедливості, а, може, сплата боргу
станіславівському ремісничому передмістю, яке не питаючи метрики, прийняло його
під свій дах як рідного і вивело на самостійний життєвий шлях.
Краків у ті дні не міг не дивувати і не заполонити серця юнака. Невдовзі
Сорохтей вивчив це місто і полюбив його, як місто своєї молодості та незабутніх
студентських днів. Ці спогади не захмарили ні часті недоїдання, недосипання, ні
важкий заробіток на проживання в Кракові. Скупу, але справедливу характеристику
згодом написала дочка Христина:
“Сорохтей був студентом нічим зовні непримітним, він тримався осторонь
богемного гурту, не був говірким. Однак дивував працездатністю і вмінням
доходити суті, замислюватися над усім, що потрапляло в поле його зору” [14] [
40[14] Сорохтей Х. Що відкрилося у серці.–– С.135.].
1914-го року після трьох років навчання, Сорохтей взяв участь у виставці, яка
засвідчила його високу професійну підготовку. За експоновані твори він одержав
бронзову медаль та грошову нагороду [33] [41[33] Materiaіy do dziejуw Akademii
Sztuk Pieknych w Krakowie. Ossolineum / 1969.— T. 2.— 296 s.]. Серед
колег-початківців молодого художника вирізняв пошук власної, подекуди гострої
манери, що був спонуканий вразливістю натури і силою темпераменту.
За час навчання у Краківській Академ
- Київ+380960830922