Розділ 2
Основні етапи становлення і розвитку гончарства Кульчина та Рокити
2.1. Витоки гончарства на території Кульчина і Рокити з часів неоліту до ХVІ
ст.
Естетика вишуканого поліського гончарного мистецтва тисячоліттями формувалася
у важких кліматичних та історичних умовах, вбираючи глибинний світоглядний
потенціал місцевих і прийшлих етнокультурних спільнот, що засвідчило стійкість
і духовну енергію збережених до сьогодні прадавніх традицій. Волинське Полісся
з часів неоліту було важливою територією постійних міжетнічних та міжкультурних
контактів, зоною стику і взаємовпливу різних духовно-ідеологічних систем [120,
с.117; 121, с.116-117]. Цьому сприяла близькість балканських та подунайських
культурних центрів, впливи балтійських культур і Середнього Подніпров’я. В
таких умовах формувалися антропологічний склад населення Полісся, особливості
духовної і матеріальної культури, зокрема господарство, житлобудівництво,
керамічне виробництво. Завдяки багатим заляганням різних типів гончарних глин
Волинське Полісся та Волинь стали одними з розвинутих зон керамічного
виробництва, визначивши художні ознаки найбільш досконалих і виразних творів
гончарства. Прототипи їх форм та декоративні елементи зустрічаємо в українській
кераміці ХІХ – ХХ ст. У зв’язку з цим можемо стверджувати, що формування
художніх особливостей поліської кераміки визначаються її багатовіковим
підґрунтям.
Оскільки на Волинському Поліссі відомі два потужних центри гончарного
виробництва – Кульчин та Рокита, що зберегли ремесло до наших днів, спробуємо
прослідкувати найдавніші традиції місцевої культури цих мікрорайонів, взявши
мінімальний радіус охоплення – 30-40 км і даючи їм характеристику в
археологічному, історико-культурному, етнографічному та мистецтвознавчому
аспектах: наявність давніх пам’яток, художньо-технологічні особливості
гончарства, типологія виробів, їх формотворення і декорування.
Географічні, природно-кліматичні, господарсько-естетичні та
соціально-економічні чинники обумовили відмінності у формуванні культури
жителів південної і північної частин досліджуваного регіону. Витоки гончарства
у південній частині (по лінії Володимир-Волинський – Луцьк – Рівне) і на
півночі Волинського Полісся [44, с.56; 109, с.59-67, 100-102, 108-114], на
теренах якого сформувався значний гончарський осередок Рокита, сягають
доісторичних часів, що передусім пов’язано з оточуючим середовищем і значними
покладами глини. З часів неоліту (V тис. до н.е.) ця гранична територія на
тривалий час стала зоною співіснування двох відмінних за походженням і
традиціями етнічних масивів – землеробської культури лінійно-стрічкової
кераміки (КЛСК) і носіїв волинської неолітичної культури (ВНК), які займалися
мисливством, збиральництвом, рибальством [121, с.5]. Доказами тісних контактів
та обміну населення цих культур є знахідки в околицях Кульчина [70, с.11-12],
навколо м.Луцька, на теренах сіл Вишків, Рокині, Голишів, Гірка Полонка [123,
с.37]. Кулясті форми плоскодонних горщиків, амфор, мисок, чаш землеробського
населення із довершеною ручною ліпкою (рис. А.3) значно відрізнялися від
масивних гостродонних горщикоподібних посудин середніх розмірів,
світло-коричневого кольору, з майже нерозчленованим профілем, які за
функціонально-конструктивними ознаками співвідносилися з рухливим способом
життя населення (рис. А.1). В орнаментиці культур південних і північних частин
Волинського Полісся переважали лінії, ямки, гребінцеві та підокруглі вдавлення,
насічки (рис. А.2, А.4), що засвідчили використання найдавнішої техніки
декорування виробів витискуванням. Традиції побутування крапкових, лінійних і
хвилястих композицій, мотиву сітки (решітки) знайшли продовження і
вдосконалення у наступних ХVІ – ХІХ ст. Виявлені взаємозв’язки між формою і
функціональним призначенням горщиків, графічними символами та світоглядом людей
[81, с.9] дозволили оцінити образ виробів через призму культури людини періоду
неоліту. Адже майстерно виконаний, своєрідно оздоблений, тонкостінний невеликих
розмірів посуд був чи не основною етнографічною ознакою неолітичної культури
Західного Полісся у порівнянні з іншими регіонами України.
Нові форми посуду – біконічні посудини (рис. А.5) і амфори з шароподібним або
яйцеподібним корпусом з короткою шийкою (рис. А.7) – принесли групи власне
енеолітичних спільнот (III тис. до н.е.): носії культур лійчастого посуду (КЛП)
та кулястих амфор (ККА) [28, с.45]. Якщо майстри культури лінійно-стрічкової
кераміки і волинської неолітичної прикрашали переважно усю поверхню виробів, то
у цей період ряди відтисків продовгуватого штампа, пальцеві вдавлення, защипи
стали розміщуватися переважно у верхній частині предметів, під зрізом вінчиків
(рис. А.5-8). Поява нових мотивів зиґзаґу і ялинки з деякими змінами у
графічному зображенні з’явилися пізніше у тшцінецько-комарівській (ТКК) і
лужицькій культурах (рис. А.14-15, А.17), а аналогії їх знаходимо на виробах
ХІХ – ХХ ст.
На території південної частини Волинського Полісся важливим етнокультурним
явищем стала пізньотрипільська культура, основні знахідки якої виявлені у
Голишеві та Зимно Волинської області. Високий художній рівень глиняних виробів
і професійну майстерність гончарів засвідчує фрагмент пізньотрипільської чаші з
Кульчина, орнаментованої вохристим розписом [123, с.12-13, 73-78] (рис. А.9,
9). Керамічний комплекс пізнього Трипілля зазнав помітних змін: різко
зменшилася кількість розписного посуду з відмуленої глини, змінилися мотиви
його декору, з’явилися невідомі раніше напівсферичні та конічні миски-чаші,
форми яких нагадуют
- Київ+380960830922