Розділ 2
Розвиток монументально-декоративного вирішення ЕКСТЕР'ЄРІВ українських церков
2.1. Історичні передумови й особливості формування українського сакрального
мистецтва в різних регіонах світу
Історичні події ХХ ст. мали вирішальний вплив на формування й розвиток
української церковної архітектури та сакрального мистецтва. Специфічні
політичні й економічні умови в Україні впродовж ХХ ст. спричинили поступове
зміщення центрів розвитку церковного мистецтва на захід. Цей процес ішов
головно двома шляхами. Перший обмежувався Україною та країнами Східної Європи.
Він характерний для історичних регіонів формування й розвитку українського
церковного мистецтва. Другий – сягає більш віддалених від України територій –
країн Західної Європи, Північної й Південної Америки, Австралії. Він
реалізувався завдяки міграційним процесам.
Першопричиною зміщення центрів розвитку церковного мистецтва в межах України і
Східної Європи загалом були політичні мотиви. Жовтневий переворот у Росії,
громадянська війна, а головне, політика тотального атеїзму, яка проводилася
урядом СРСР, зумовили поступовий занепад церковної архітектури й церковного
мистецтва на теренах Східної України. Осередком церковного життя, національної
культури й мистецтва поступово стає Західна Україна й східні землі Польщі,
Румунії та Словаччини. Спільність державних територій, політичного устрою,
економіки (Галичини й Польщі, Буковини й Румунії) сприяли активізації розвитку
української церковної архітектури, монументального й декоративного мистецтва в
довоєнний період.
З початком другої світової війни, у 1939 році, Західна Україна ввійшла до
складу СРСР, і церковне мистецтво тут, як і в Східній Україні, припиняє свій
розвиток, а в країнах Східної Європи внаслідок воєнно-окупаційних подій сильно
занепадає. У післявоєнні часи, уже в тоталітарній Польщі, Румунії й Словаччині
нові демографічні умови, масові переселення українців з корінних територій
проживання на нові мало сприяли розвиткові українського церковного мистецтва. У
другій половині ХХ ст. тут воно уже не досягає такої активності, як у довоєнні
часи.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. економічна ситуація в Західній Україні
зумовила першу хвилю еміграції, яка стала причиною формування в Північній та
Південній Америці української діаспори. Термін “діаспора” походить від
грецького слова “розселення” і зараз вживається на позначення релігійних та
етнічних груп, які проживають у нових регіонах заселення як
національно-культурні меншини - “Розсіяння по різних країнах народу, вигнаного
за межі батьківщини”. Перша світова війна, жовтневі події в Санкт-Петербурзі
1917 р., громадянська війна, колективізація, політика атеїзму радянського
уряду, Друга світова війна викликали наступні міграції з України за океан. До
середини ХХ ст. вони суттєво поповнили діаспору в Північній Америці й утворили
нові українські осередки в Австралії та Західній Європі. У другій половині ХХ
ст. діаспора стає центром духовно-культурного життя українців та українського
церковного мистецтва.
“Східноєвропейська” й “західна” лінії розвитку української церковної
архітектури, церковного монументального та декоративного мистецтва мають свої
особливості й формуються під впливом доволі різних художніх традицій.
Генезис традиції українського сакрального мистецтва на землях сучасної Польщі
бере свій початок ще з Х ст. Нащадки українців входили до складу держави
Київська Русь (територія сучасної східної Польщі) до 1341 року. Відтоді аж до
1764 року перебували у складі Польщі. В Австро-Угорській імперії – до 1918 року
і знову під Польщею до сьогоднішніх часів.
За місцем проживання землі українців мали свої назви – Лемківщина, Холмщина,
Підляшшя.
Подібно склалась історія проживання українців на територіях східної Румунії та
Словаччини. Найдовше в складі Румунської держави перебувала Північна Буковина.
Це найбільша і найдавніша етнічна територія українців у цій державі. Пізніше до
складу Румунії з Туреччини потрапляє Добруджа, а ще пізніше, у 1918 році –
Марморощина та Банат. Крім цього, українці заселяли Задунав’я, Південну
Буковину. Ще одна зона проживання українців – околиці міста Сату.
Землі східних частин Польщі, Румунії та Словаччини протягом Х-ХІХ ст.
неодноразово переходили до різних держав. Але незважаючи на драматизм
політичних реалій, українське сакральне мистецтво загалом розвивалося тут тим
самим шляхом, що і в Україні.
У ХХ ст. найсприятливіші умови для розвитку сакрального мистецтва та
храмобудування в Східній Європі були перед Другою світовою війною. Але в
1940-50-х роках Польща, Румунія та Словаччина ввійшли до складу країн
"соціалістичного табору", де також пропагувався атеїзм. Унаслідок цього
українське сакральне мистецтво сильно занепало. Були й інші політичні
обставини, які не сприяли розвиткові українського сакрального мистецтва у
післявоєнний період. Наприклад, унаслідок операції “Вісла” (1947 рік), після
тотального виселення українців з історичних місць проживання (схід Польщі),
нові українські церкви споруджувати перестали, припинився також процес
обладнання й оздоблення інтер’єрів уже існуючих храмів. Багато українських
церков у повоєнні роки руйнуються від недогляду та часу, або перелаштовуються
під храми латинського обряду. Лишень у 1980–90-ті роки, далеко не в таких
масштабах, як у довоєнні часи, у єпархіях уже північно-західної Польщі
поступово відновлюється будівництво та обладнання нових українських сакральних
споруд.
У зовсім інших історичних умовах формувалась українська церковна архітектура й
церковне мистецтво в західній діаспорі – на
- Київ+380960830922