РОЗДІЛ 2
ПОЗАБЕЛЕТРИСТИЧНА ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИЦІ
2.1. Публіцистичні виступи 10-30-х років ХХ ст.
Останній етап діяльності О.Кобилянської не можна вважати періодом творчого
спаду вже з огляду на те, яку плідну й різнобічну діяльність розгорнула в цей
час письменниця, співпрацюючи з періодичними виданнями.
Загалом значення періодичної преси у становленні О.Кобилянської як української
письменниці важко переоцінити. Адже, дебютувавши 1894 року повістю “Царівна” на
сторінках львівського літературно-наукового журналу “Зоря”, вона опублікувала у
часописах Буковини й Галичини в першому варіанті більшість своїх творів.
Співпраця з періодичними виданнями, з редакторами, співробітниками газет і
журналів О.Барвінським (“Правда”), В.Лукичем (“Зоря”), М.Павликом (“Народ”),
О.Маковеєм (“Буковина”), а пізніше – І.Франком, П.Богацьким, М.Євшаном,
М.Шаповалом була для О.Кобилянської нічим не замінною школою як
мовностилістичної, так і літературної практики.
У цьому зв’язку перспективним для наступних досліджень є, безперечно,
запропонований Ф.Погребенником погляд на творчість О.Кобилянської крізь призму
її участі у періодичних виданнях. Не можемо не погодитися з виробленою
літературознавцем концепцією, за якою мали місце “три хронологічно окреслені
етапи творчого шляху О.Кобилянської: перший – друга половина 1890-х років, що
тісно пов’язаний з чернівецькою громадсько-культурною газетою “Буковина”,
зокрема того часу, коли її редагував О.Маковей (1895-1897), другий – що обіймає
львівсько-київські “Літературно-науковий вісник” і “Українську хату” (початок
ХХ ст.) і третій – що охоплює співпрацю письменниці з празьким емігрантським
журналом націонал-соціалістичного напряму “Нова Україна”, в якому з’явився її
роман “Апостол черні” (1926) [207, с.3]. Проте цей своєрідно окреслений ланцюг,
де з’єднались як хронологічно, так і географічно роз’єднані українські видання,
потребує доповнення, адже він є лише каркасом, що містить водночас і
незаповнені ніші, простір для інших органів преси.
Загалом, дослідження зв’язків О.Кобилянської з пресою здебільшого обмежувалося
чернівецькою газетою “Буковина”. Цьому питанню присвячені праці В.Косяченка
[141], [142] та М.Юрійчука [262]. Ф.Погребенник наголосив: „Саме з газети
„Буковина” започаткувався процес сприйняття О.Кобилянської як письменниці”
[207, с.4].
Ім’я письменниці-буковинки неодноразово згадував автор ґрунтовного дослідження,
яке дає “чи не найповнішу картину того, які й де друковані органи виходили на
українських теренах від її зародків у козацькі часи і практично до початку
Другої світової війни” [112, с.7] – Аркадій Животко. У своїй “Історії
української преси” (1946) він зафіксував як появу важливих критичних відгуків
на твори О.Кобилянської (А.Кримського у “Зорі”, М.Грушевського у “ЛНВ”), так і
публікації письменниці в часописах “Українська хата”, “Руська хата”, “Шлях”,
“Жіноча доля”.
У 1950-1980-ті рр. акцентувалося на співробітництві письменниці з радянськими
газетами й журналами. Однобокий, заполітизований підхід не давав змоги
дослідити всі аспекти, розкрити зв’язки О.Кобилянської з виданнями
національно-патріотичного спрямування. Особливо важливим видається нам уведення
в науковий обіг забутих публікацій такого змісту. Необхідно виявити характерні
риси (ознаки), що домінували і визначали своєрідність співробітництва
письменниці з пресою у 10-30-х рр. ХХ ст. Адже це, крім усього іншого, допоможе
у встановленні істини щодо відомих публікацій 1940-1941-х рр., приписуваних
О.Кобилянській.
В останній період творчості О.Кобилянська не припиняла зв’язку із періодичними
виданнями, які були рупорами українського відродження. Зрозуміло, що у
співпраці з редакціями акценти змістилися: більше зацікавлення, а також
заохочення до співробітництва надходило з боку редакторів, які належно
поціновували все, що пропонувалося уже відомою на той час авторкою. Тому на
сторінки видань виносилось навіть не призначені для публікації листи
О.Кобилянської; у кількох числах чернівецької газети “Час” друкувались як
лейтмотив, як ідеологічне гасло слова письменниці: “Я хочу, щоб українці стали
вірлами!” (Час, 1929, 6 січ).
Про зміну характеру співробітництва, зокрема з “Часом”, “Жіночою долею” та
іншими часописами, можна судити з їхніх публікацій, які засвідчують, що
О.Кобилянська стала духовним патроном цих видань. Подібну місію відігравала
поява імені визначної літераторки на шпальтах газет і журналів діаспори.
Охопивши періодичні видання, що виходили в різних, розділених територіально між
Румунією, Польщею, Чехословаччиною, Радянським Союзом українських землях,
О.Кобилянська виконувала важливу роль консолідації свого народу.
Наголосимо на новій ознаці, що характерна для останнього періоду творчості
нашої письменниці, а це – розширення географії видань, в яких вона бере участь:
часописи Буковини, Галичини, Наддніпрянської України, а також ті, що виходили у
Канаді, США, Чехословаччині, Австрії. Кількість часописів збільшилась; за
нашими підрахунками, матеріали О.Кобилянської публікувалися в двадцяти двох
виданнях.
Зазначимо, що змістово-тематичне наповнення виступів письменниці 10-30-х років
ХХ ст. змінилось у порівнянні з попередніми десятиліттями, коли переважну
більшість публікацій становив художній доробок: повісті, новели, нариси,
оповідання. Відсоток суто публіцистичних виступів у пресі до 1914 року
незначний, це статті та замітки початку 90-х років ХІХ ст. “Жіноча вистава в
Чікаго”, “Звістка з заграниці і краю”, якими молода письменниця випробовувала
своє перо. Крім того, у 1894 році вона заявила про своє бачення проблем
емансипації
- Київ+380960830922