Вы здесь

Державне регулювання доходів субєктів господарювання на підставі удосконалення прямого оподаткування

Автор: 
Задорожний Володимир Петрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U000281
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДІВ СУБўЄКТІВ
ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1. Прибуткове оподаткування субўєктів господарювання в Україні
Важливе місце у системі оподаткування юридичних осіб майже в усіх країнах світу
займає прибутковий податок з підприємств і організацій. Цей податок - продукт
цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний
Інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом
функціонування, що вимагає від платників усвідомленого відношення до своїх прав
та обов'язків. Усвідомлення того, що цей податок є платою з боку виробництва за
сприятливі умови господарювання [2, С. 204], тобто вилучаючи частину доходів
юридичних осіб держава гарантує їх більш ефективне використання.
Формування державного бюджету на грунті цього податку забезпечує залежність
його величини від процесів, які здійснюються у галузі виробництва. Величина
надходжень до бюджету за інших рівних умов визначається, як відомо, обсягом
виробництва і його ефективністю, тобто фазою циклу економічної кон'юнктури,
фазою науково-технічного циклу, на яких у даний час знаходиться економіка
країни. Так, у 1993р. прибуткове оподаткування підприємств і організацій
забезпечило 29,2% доходів Зведеного і 20% Державного бюджету України. У
1994-1995рр. частка податку на прибуток у бюджетних надходженнях становила
найбільшу питому вагу (відповідно 27,3% і 23,5% Зведеного бюджету України). У
1996р. цей податок складав 5,5млн.гри. або 18,2% доходів Зведеного бюджету
України (додаток А. 1.). А за станом на 01.12.98р. до Зведеного бюджету
надійшло 5,1млрд.грн., що становить 26% від загальних надходжень в Україні. За
відповідний період 1997р. по даному виду податку до бюджету надійшло
4,9млрд.грн., тобто в 1998р. надходження проти минулого року збільшилися на
200млн.грн. [87, С.10]. Структура надходжень до Зведеного бюджету України за
1999р. та І півріччя 2000р. свідчить, що 19,7% (6,4 млрд.грн) і 15,4% (3.1
млрд.грн.) відповідно одержано за рахунок надходжень по податку на прибуток
[84, С.67; 83, С.65].
Все сказане дає змогу зробити висновок, що податок на прибуток на відміну від
інших (наприклад, ПДВ) має чітко виражений регулюючий характер. Така податкова
система не може бути нейтральною, вона завжди здійснює стимулюючий або,
навпаки, дестимулюючий ефект. В умовах переходу на ринкові механізми цей аспект
оподаткування прибутку набуває особливо важливого значення і потребує певної
обережності.
"Теоретичний образ" прибуткового податку з підприємств і організацій в Україні
має значну зовнішню схожість з податком на прибуток корпорацій зарубіжних
країн, який застосовують у тій чи іншій формі всі розвинуті країни світу [88,
С.88]. У цих країнах прямі податкові важелі відіграють досить суттєве значення
не тільки як база формування бюджетів усіх рівнів, але і як елементи
державного, в основному антициклічного, регулювання (додаток Н.1). Як відомо,
кейнсіанська спрямованість економічної політики країн протягом тривалого часу
відводила їм роль вмонтованого стабілізатора економічної системи. Перехід до
переважно монетаристських поглядів при відборі важелів державного регулювання
зменшив очікування дієвості стабілізуючого ефекту, однак повністю зберіг їх
активне використання у різних галузях: регулювання. Проте, слід зазначити, що
між цими поглядами існують важливі відмінності. В Україні цей податок
сплачується за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації і
поширюється на прибуток усіх суб'єктів господарювання, визначених як платники
податку, незалежно від того, мають вони корпоративний статус чи ні. Таке широке
використання прибуткового податку, на нашу думку, не є безпідставним.
Виявляється, що юридичні особи є досить зручним суб'єктом оподаткування з
багатьох об'єктивних обставин: по-перше, в кількісному відношенні їх набагато
менше, ніж фізичних осіб; по-друге, їх легко ідентифікувати, оскільки для
отримання статусу юридичної особи державою встановлюється спеціальна процедура
реєстрації; по-третє, найбільшу частину доходів та прибутків, яку отримують
розвинуті країни, концентрують і нарощують саме великі корпорації [29, С.254].
Разом із тим, фіскальне значення прибуткового податку з корпорацій в переважній
більшості країн суттєво знижується, про що свідчить вибірковий аналіз
статистичних даних (додаток Н.1). Так, у структурі податкових надходжень
спостерігалося їх постійне зменшення до 1980р. А у другій половині 80-х років
частка податку на прибуток корпорацій підвищується лише в окремих країнах.
Значне зростання відбулося у Великобританії з 8,4% у 1980р. до 13,2% у 1990р. і
до і3,6%у 1998р., у Італії - з 7,8% до 10,0% і до 10,5%, Японії - 21,8% до
21,0% і до 22,4% відповідно. Для усіх Інших країн (наприклад, США, Канада,
Німеччина, Франція, Швеція) у 1998р. порівняно з 1980р., характерна або
стабілізація цього показника, або його зменшення.
Отже, протягом тривалого періоду питома вага корпоративного податку у провідних
країнах світу невпинно зменшувалася і, врешті, як зазначається у дослідженнях
західних економістів, фактично перетворився на другорядний [89, С.546]. Таке
становище пояснюється активізацією реформування податкових систем, яке почалося
ще у 80-х рр. та уніфікацією режиму оподаткування, що полягає у зниженні
податкових ставок (проте у багатьох країнах вони залишаються досить-високими)
(додаток П.1), скасуванні раніше встановлених пільг (наприклад, інвестиційних
кредитів, регіональних пільг), перегляді умов прискореного списання
амортизації, спрощенні норми оподаткування прибутку. В перспективі, за
прогнозами